Сторінка 1 з 1

Сумуємо!

Повідомлення #1Додано: 10.01.2014, 16:13
Svitovyt
Зображення
Лель-Анатолій Загрудний

10 січня 2014 року на 76-му році життя перестало битися серце талановитого українського композитора й поета Леля-Анатолія Загрудного.
Анатолій Андрійович народився 3 лютого 1938 року в Узбекистані в талановитій родині. Батько, Андрій Гордійович, грав на багатьох музичних інструментах. Мати, Марія Дмитрівна, мала чудовий голос і знала безліч українських пісень і віршів. Сестра Валя добре співала та малювала. На радість бабусі, Єфросинії Загрудній, доля повернула шестирічного хлопчика разом із батьками та сестрою в Україну.
Бабуся, Берегиня Роду, навчала дитину українських пісень і звичаїв, вела його в таїну рідного слова. Хлопець досить швидко опанував родинну мову і вже ніколи й ніде не зраджував їй. У зрілі роки він збагнув, що то був трипільський уклад життя.
Творчий хист хлопчика проявився рано. У шестирічному віці він створив і грав на губній гармошці свою власну першу пісню. А невдовзі батько продав свій костюм і купив дитині справжню гармоніку за 800 тодішніх карбованців. Хлопець самотужки навчився добре грати й на прохання сільських парубків музикував на вечорницях. Так починався його творчий шлях.
Жахливі повоєнні роки не обминули й родину Загрудних. У голодний 1948 рік батько, бухгалтер колгоспу на Херсонщині, як міг, допомагав виживати односельцям, за що й поплатився: був засуджений на 20 років позбавлення волі. Покарання відбував у далекому Сибіру. Та біда не приходить одна. У цей же час згоріла 15-літня сестра Анатолія Валя. Сталінські сатрапи не дозволили батькові навіть попрощатися з донькою. Цю жахливу трагедію хлопчина передав у своїй першій поемі, яку невдовзі знищив, бо розумів, що за правдиво описані в ній події може поплатитися вся родина.
Хлопець замкнувся в собі. Але музика й поезія вирували в його душі й вимагали здобуття музичної освіти та досконалого знання рідної мови. Учителями йому стали твори видатних українських письменників: Якова Щоголіва, Степана Руданського, Івана Манжури, Бориса Грінченка, Марка Кропивницького та інших, а найпершим другом і порадником був «Кобзар» Тараса Григоровича Шевченка, подарунок тітки Зої Дмитрівни Шишацької, привезений їй колегами-вчителями з Болгарії. На той час придбати цю книгу в Україні було неможливо. Саме тоді в районній газеті вперше було надруковано один із віршів юнака.
По смерті Сталіна батька реабілітували. Та до таких людей в Україні ставилися упереджено, й сім'я змушена була виїхати до Сибіру, де після закінчення музичного училища Анатолій Андрійович працював концертмейстером оркестру народних інструментів і солістом Омської обласної філармонії. Заочно навчався в Новосибірській консерваторії. Потому був директором і викладачем музичних шкіл.
Писав для учнів музичні вправи, етюди, диктанти, інструментальні та оркестрові п'єси, поглиблював знання рідної мови. Згодом професор Альбертського університету (Канада), член Національної спілки письменників України, поет Яр Славутич напише: «Яка чудова й гнучка, як дівочий стан, тепер мова пісень і віршів Анатолія Загрудного! Різноманітна відтінками, сяє вона барвами веселки, зрошує краплями цілющої роси дитячі душі й серця... Розуміння дитячої психології, добірна мелодійна лексика, зрозуміла для дітей, образність вислову, елементи гумору — все це посилює естетичне сприймання творів нашого поета й композитора...» Професія педагога остаточно спрямувала творчість Анатолія Андрійовича на дітей.
Куди б не закидала доля поета, Україна завжди жила в його серці, владно кликала до себе.
У 1976 році Анатолій Андрійович повертається додому, на батьківщину свого роду, і сповна віддається творчості. Він учителює в загальноосвітніх школах та в гімназії №2 імені Лесі Українки міста Запоріжжя. Залюблений у славетну Хортицю, рідний край, Україну, повертає дітям спадщину попередніх поколінь, засіває в юні душі зерна Мудрості й Добра.
У творчому доробку Леля-Анатолія Загрудного сім інструментальних, сім пісенних і шість поетичних збірок для дітей. Його твори відомі в США, Канаді, Австралії, Великій Британії, Польщі, Литві... Ними тішаться діти в Україні. До речі, в його доробку понад сто пісень для дітей та юнацтва.
Світла пам'ять про талановитого митця Леля-Анатолія Загрудного завжди житиме в серцях усіх, хто його знав.

Повідомлення #2Додано: 10.09.2015, 23:44
Svitovyt
Прощання з Ярославом Бабичем
Зображення
В останню дорогу провели заступника керівника штабу Цивільного Корпусу "Азов" Ярослава Бабича (Балканця). Прощання відбулося в Києві 8 вересня 2015 р. на Байковому кладовищі. Почесна варта полку "Азов" супроводжувала свого побратима до місця спочинку.
Урочистий обряд провели духовні провідники Рідної Віри Світовит Пашник, Велемир Піхота, Доброслав Гірак, Славомир Глущенко. Цього дня лунали пісні смутку у виконанні Тараса Силенка, Олесі Сінчук.
Це важка втрата для нашого Роду. Бойові побратими, громади рідновірів висловлюють співчуття дружині, дітям, усім родичам та близьким Ярослава. Він був патріотом України і ішов туди, де міг бути корисним. У часи небезпеки, активно брав участь у Майдані Гідності, а потім долучився до створення і довгий час очолював Навчально-мобілізаційний центр "Азову". Активно працював для забезпечення юридичної діяльності бойового підрозділу.
Ярослав Бабич загинув ще 25 липня. 31 липня відбулося прощання і обряд на спомин на Старокиївській горі біля Музею історії України. Але тоді поховання відклали і призначили додаткові експертизи. Причину смерті досі остаточно встановити не вдалося.
Перед труною побратими поклялися продовжити справу Ярослава і знайти винних у гибелі. Душа побратима Ярослава зараз перебуває на Луках Сварожих, а тіло до свого лона прийняла Мати-Земля. Вічна пам'ять!

Повідомлення #3Додано: 16.09.2015, 09:22
Ясна
ВІчна пам"ять!