Рідна Руська мова

Список розділів Загальна Школа Рідної Віри

Модератор: of

Повідомлення #1 Ярополк » 16.11.2008, 23:30

Прошу відвідувачів форуму висловитись з приводу даної статті, пишість свої роздуми, всі версії приймаються.



Ім’я мови

Клос Андрій


Ой тому плекайте, діти,
Рідну РУСЬКУ мову,
Вчиться складно говорити
Своїм рідним словом!
Сидір Воробкевич



Культурна спадщина нашого народу складається з багатьох елементів, збереженість яких формує єдність минулого, сучасного та майбутнього нашої Вітчизни – Русі. Мова є невід’ємною частиною руської спадщини та носієм інформації. Хто володіє інформацією, той володіє світом, світом об’єктивності та істини. Володіння ж знаннями про мову, не лише як про засіб комунікації, але як і про історичний витвір культури нашого народу збільшує значимість та цінність цих знань багатократно. Говорячи в наш час про відновлення історичної правди та збереження рідної мови ми, перш за все, повинні зберегти її рідну, споконвічну назву – руська мова.
Наші прабатьки, корінні жителі Русі – землі Наддніпрянської, звали себе руси. Були вони величними та звитяжними воїнами. Все, чим володіли, гордовито називали на честь себе – руським. Землю, на якій жили – Руською. Море – Руським. Мову Києва – матері градів руських та люду руського – руською.
Дарма наших прабатьків малюють рабами божими, вівцями, у такому випадку, вони не були б у змозі організувати настільки сильну та мужню мову, у порівнянні з нею як санскритська, так і грецька уявляються розніженими та стертими [9;37].
Як стверджують мовознавці, руська мова мало змінилась за останні чотири тисячі років. Колискою орійських племен була Руська рівнина; відповідно, на цій рівнині й понині живуть русини і, похідні від них же колоністи на півночі, великороси [9;10]. Частина орійських племен чотири тисячоліття тому вирушила до Індії, а частина лишилася, взявши участь в етногенезі балтійських і слов’янських народів, серед них і руського. Величезна подібність між санскритом і балтійськими та слов’янськими мовами свідчить про найтісніші контакти цих народів у минулому [12;3]. Давня індійська цивілізація з первинної орійської мови витворила санскритську [9;10]. Санскрит є у близькій родинності з усіма мовами Європи [23;42], що належать до індоєвропейської мовної сім’ї, зокрема, з руською. Тобто в Індії орійська мова збереглась у вигляді санскриту, у нас же, в Русі, збереглась як руська мова. Санскрит, священна мова Індії, мало змінилась з тих давніх пір і тотожна малозміненій руській мові за звучанням та значенням коренів слів на 60-80%. Тобто, наша руська мова є прямим втіленням давньої, первинної орійської мови.
Михайло Красуський Руська мова не лише старша усіх слов’янських, але й санскритської, грецької, латинської та інших орійських – справжнє джерело давніх мов. Це мова корінна, найменше між усіма старими й новими орійськими зазнала спотворень. Збереглася краще за інші, хоча теж не зовсім у первинній формі, стоїть до сьогодні твердо, наче непохитна скеля, пануючи у центрі слов’янського світу. Мова тодішніх слов’ян, а переважно головного племені, була такою самою, як сучасна руська мова. Тому-то всі слов’янські племена краще розуміють її, ніж усі інші мови. Так, поляк, словак, чех, серб та інші легше зрозуміють русина, ніж великороса, а цей останній швидше зрозуміє русина, ніж поляка, чеха та інших [9;9,10,22,23,34].
У посланні Вільгельма де Рубрука Людовику IХ, королю французькому значиться: «Мова Русів, Поляків, Чехів (Boemorum) і Слов’ян одна і та ж з мовою Вандалів» [15]. Тобто, ще у ХІІІ ст. х.е. існувала близька єдність багатьох слов’янських мов з руською у такому ступені, що вони означаються як одна і та ж мова.
М. Красуський, поляк за походженням, констатував у 1879 році: «Якщо колись не скоро здійсниться думка про загальну слов’янську мову, то малоруська перша перед усіма має на це право» [9;22].
Русь розширювала свої кордони на всі чотири сторони завдяки зовнішній військовій експансії. Зокрема, у Х-ХІ сторіччі підпали під владу Великої Русі землі на північний схід від неї. Там жили угро-фінські племена з такими державними утвореннями, як Велика Мордовія з столицею Ерзя (Рязань), Велика Пермь тощо. Колонізувавши ці країни та їх племена, русини принесли до них руську культуру та мову, залучаючи неслов’янських угро-фінів, через асиміляцію, до слов’янського середовища.
В той же час релігійні війни у Великій Русі, що почались з введенням Грецької Віри між русинами, які її прийняли, і русинами, які не зреклися Руської Віри Прабатьків, досить швидко переросли у міжусобиці, що розшматували Велику Русь на удільні князівства. Від неї відділились колонії, і вона урізалась, уменшилась, україлась – стала Русь Украяною. Північно-східна околиця Великої Русі, виокремлена у Володимиро-Суздальське князівство, у 1169 році виборює собі незалежність та починає розвиватись як самостійна державна одиниця; пізніше, за назвою нового адміністративного центру – Москви, зветься Московським князівством.
На цих північно-східних Московських просторах у незначній кількості градів-фортець, заснованих русинами, жила жменя колоніальних правителів з дружиною. До територій, населених слов’янськими народностями, можна віднести лише Смоленськ, Курськ, Брянськ. Решта земель – фінські, де ніяких слов’ян ніколи не жило: чудь, мурома, мордва, перм тощо. 90-95% населення краю було неслов’янськими, які підпорядковувались більш цивілізованим окупантам. Мовою колоній була слов’янська койне – тобто мова, яка слугує для спілкування між народами з різними діалектами та мовами. Поступово за багато віків місцеве фінське населення мурома, весь (вепси), чудь стало переймати слов’янську койне. У фінів мордовської Москви і її оточення – прийняття слов’янської койне затяглося до петровських часів, а інде збереглись свої споконвічні туземні мови – як мова ерзя Рязані. [14;4-5]
Фінно-угорські мови, сім’я родинних мов, що складають разом з самодійськими мовами уральську сім’ю мов. Поділяються на п’ять підгруп: 1) прибалто-фінська – фінська, іжорська, карельська, вепська, водська, естонська, лівська мови; 2) саамська мова; 3) волзько-фінська (об’єднана за територіальною ознакою) – мокша-мордовська, ерзя-мордовська, марійська; 4) пермська – удмуртська, комі-зирянська, комі-перм’яцька; 5) угорська – угорська і обсько-угорська – хантийська і мансійська мова [17;1419]
В Московії своїх корінних слов’ян не було, крім рідких поселень русинів. А тому вивчення туземцями Московії слов’янської мови йшло через релігію, яка спиралась на болгарські тексти. Мордва Рязані, Москви, Тули, Костроми, В’ятки, Мурома та інших фінських земель пізнавала слов’янську мову через болгарську мову – не маючи своєї місцевої слов’янської. Тому навіть той невеликий слов’янський зміст московської мови, не стільки спільний з руською мовою, але з болгарською від болгарських книг. Вона більш схожа на болгарську і сербську мови, ніж на руську («білоруську», «українську») [14;6-7]
Нашестя монголо-татар на новоутворені невеликі поствеликоруські держави призвело до захоплення і Московського князівства. Саме воно найдовше перебувало у складі Золотої Орди, ставши за цей некороткий строк її органічною складовою. Яскравим прикладом слугує захист московським князем Дмитрієм Донськім на Куликовому полі 1380 році Золотої Орди від наступу князя Мамая з Великого Лугу. Все ж, у 1480 році, Московське князівство знову вибороло собі самостійність, але було вже з новеньким культурно-мовним багажем. Русь же, в результаті захоплення Києва у 1240 році, під протекторатом Золотої Орди була з 1242 до 1320 року.
Вплив монголо-татар привніс на територію Московського князівства тюркську групу мов, які входять до алтайської макросім’ї мов [17;1373]. З них вплинули на розвиток московської мови, зокрема, булгарська (давньобулгарська), чуваська, татарська, башкирська.
Народ, який утворився в результаті цих історичних колізій на території Московського князівства на честь своєї златоглавої столиці гордовито звався московським, а люди – московитами. Це сполука, в якій є нащадки русів, що завоювали місцеві угро-фінські племена; нащадки угро-фінів, які були завойовані русами і нащадки монголо-татар, які пізніше завоювали і тих і тих, але потім втратили абсолютну владу. Всі вони стали співгромадянами. І навіть зараз ми можемо розрізнити великоросів, які антропологічно належать до різних рас: одні з рисами європеоїдної – нащадки русів та татар, інші з рисами раси монголоїдної – нащадки угро-фінів та монголів, від мішаних шлюбів – метиси.
Те саме відбулось і з московською культурою. З захопленням влади в Золотій Орді нащадками руської князівської династії, московський народ знову змінив вектор свого культурно-мовного шляху тепер з тюркського на руський, тому у нього є багато елементів, руської культури, змішаних з угро-фінським субстратом та тюркськими впливами, що утворило своєрідний, неповторний, колоритний московський конгломерат. З московською мовою, названої теж на честь величавої столиці, аналогічно. Її складові – слов’яномовна койне з мовних елементів руської та болгарської мови, що належать до індоєвропейської мовної сім’ї; мови угро-фінських народів належать до абсолютно іншої – уральської мовної сім’ї; монголо-татари дали мовні елементи ще однієї мовної сім’ї – алтайської, зокрема, мови тюркської групи [6;12]. Отже, мовою московського народу стала суміш мов, навіть не те що різних мовних груп однієї мовної сім’ї, а суміш різних мовних сімей, які і утворили з цієї мішанини основу для московської мови, яка у лексиці тільки на 30-40% збігається з іншими слов’янськими мовами, в яких включаючи руську цей збіг складає 70-80% [14;6].
Можна відзначити, що існує група російських мовознавців: Б.Серебренніков, В.Литкін, П.Кузнецов, А.Челіщев та ін., які пояснюють деякі специфічні особливості московського фольклору та мови саме чудськими впливами. Мовознавець Е.Леві висунув теорію фіно-угорського субстрату (мовної підоснови) московської мови [11;97].
Серед угро-фінського мовного моря руська мова звучала поодинокими островками. «Государєв язик» – офіційна мова Московії – це була близька до руської мови слов’янська койне, якою користувались її державні структури, впливаючи через адміністративний апарат на мови аборигенів і вбираючи елементи цих мов. Саме мовний субстрат [17;1285] угро-фінів, які першопочатково мешкали на північно-східних колонізованих русами територіях, залишив глибокі сліди свого впливу у мові прибульців-русинів. У той же час тубільці угро-фіни отримали адстрат – мовні явища у своїх мовах [17;24], що виникли під впливом руської мови. Це чисто московська унікальна проблема – як поєднувати фінську мову селян зі слов’янською мовою держави [14;11].
В результаті руських впливів князівської династії та знаті мова московська має, зокрема, і руську лексику. Але відбулось накладання принесених руських слів на структуру мови домінуючого за кількістю місцевого угро-фінського населення. Тому структура мови залишилась та ж, що і в угро-фінів, а на неї були накладені, зокрема, і руські слова, але з деформацією фонетичних та морфологічних складових у результаті особливостей впливу угро-фінських мов. На ту ж структуру були накладені і староболгарські слова. Так само наклались на угро-фінську структуру слова тюркського та монгольського походження. Ці процеси вплинули на формування московської мови, яка у майбутньому стала оптимальним загальнодоступним компромісом для тубільців та прибульців.
Коло слов’янізмів, регулярно повторюваних в живому мовленні народу Московії в XVI-XVII ст., включають лише деякі слов’янізми на фоні основної маси місцевої фінської і тюркської лексики. В кінці XVII – їх 41 слово. У лінгвістів тої епохи не було ніяких підстав відносити мову московитів до «слов’янських мов», тому що самих слов’янізмів в усному мовленні не було. Селяни Московії говорили на своїх фінських говірках. Проблема «двомовності» через відсутність в Московії народної слов’янської основи взагалі головна проблема її мови. Вона пройшла «стадії розвитку терміну», називалась московською та «велікорусскоє наречіє русского язика». Також, часто іменується «московскім наречієм», яке на 60-70% складається з неслов’янської лексики. Дивно, що сьогодні абсолютно мордовська Кострома вважається в Російській Федерації «еталоном» «русскості» та «слов’янства». [14; 8-11].
Таким чином, якщо задатись питанням звідкіля ж в московській мові руські слова? То відповідь може бути однозначна, звичайно ж з руської мови, тому що іншого джерела для руських слів і немає. Так само якщо ми задаємося питанням – звідкіля в московській мові болгарські, або ж німецькі слова, то і відповідь випливає сама собою – з болгарської та німецької мови. Нюанс полягає лише в одному, що пізніше не названа московська мова ні болгарською ні німецькою.
На переконання російських вчених одна з московських говірок, яку звуть «акаючою», пішла від змішання з інородцями. Хоча вимовляють а, та все ж ще по-старому пишуть о, так само, як у новгородському діалекті та в руській мові, факт переробки руської мови інородцями внутрішньо-східних губерній на акаючу говірку [9;13-14,31].
У сучасній навіть літературній, мові завдяки впливу московської мови «акання» стало нормою. Попри написання, ніхто не вимовляє молоко, собака – слід казати малако, сабака тощо. Причина цього полягає в особливостях мовного апарату фінно-угорських племен – корінного населення Московії, що підкорилося колоністам з Русі та стало етнічною основою для формування пізнішої нації [13;95]. Фінно-угорськими впливами пояснюють явище акання, не розрізнення «а» і «о» в ненаголошеному положенні: «вода-вада», «Москва-Масква». Паралель знаходять у мордовській мові. Фінно-угорськими впливами пояснюють цокання, не розрізнення «ц» і «ч». На відміну від інших слов’янських мов, московська мова послідовніше ліквідувала розрізнення роду у формах множини, а в деяких говірках «розчиняється» категорія середнього роду. І в цьому бачать фінно-угорський вплив на російську мову, бо фінно-угри не знають категорії роду. До фінно-угорського мовного впливу лінгвісти зараховують поширені в розмовній мові вирази з частками -«то», -«ка». Наприклад, «а рыба-то жареная», «взгляни-ка!». Конструкції «я маю» в інших індоєвропейських і слов’янських мовах відповідає російська конструкція «у меня есть». Цей зворот властивий фінно-угорським мовам і його розповсюдження в московській мові пояснюють їх впливом. Є ряд інших мовних явищ у фонетиці та синтаксисі, які пояснюються фінно-угорськими впливами [11;97-98].
Відомо з шкільного курсу вивчення іноземних мов, що структура російської мови, на яку серйозно вплинула московська мова, не відповідає структурі європейських мов, зокрема руської, і навіть значно відрізняється, маючи в основі свою особливу структурну систему.
Через цей же вплив московської мови російська мова, на відміну від інших індоєвропейських і слов’янських мов, не лише не скоротила число відмінків, а навпаки, спостерігається тенденція збільшення їх числа: з’являються ніби два родові відмінки (вкус чая и стакан чаю) і два прийменникові (живу в лесу и пою о лесе). А з усіх мов світу саме фінно-угорські характеризуються великим числом відмінків: угорський – 21-22, пермський – 17-18, фінський – 15-17. Це дає певну підставу бачити тут фінно-угорський вплив [7;126].
У вищезазначеному з’ясовано, що завдяки руській колоніальній еліті відбувалось хоч і повільне, і серйозно деформоване місцевими та іншими об’єктивними впливами, але обрусіння Московії, зокрема, русифікація та ослов’янення чисельно домінуючого угро-фінського населення. На Московських землях руська мова деградувала як така, але розвинувся її сурогатний варіант – московська мова, яка ввібрала у себе особливості іншоетнічного впливу, як мов корінного населення так і інших. Вона, московська мова, діяла як компромісний варіант міжетнічного спілкування у змішаному багатонаціональному середовищі. Справа також в тім, що Москва стала економічним перетином шляхів, тому і ця особливість вимагала створення специфічного сленгу, ненормативної, як до руської мови, лексики, морфології, синтаксису, структури, яка б могла задовольнити потреби саме цієї регіональної околиці колишньої Великої Русі.
Після 1320 року відбувається поступове включення руських земель до складу Великого Князівства Литовського, ще званого Литовська Русь – колишньої складової Великої Русі. Велике Князівство Литовське відчувало себе прямим спадкоємцем її державності, тому в ньому було збережено руську звичаєвість, основою для якої був принцип: «Старого не змінювати, а нового не впроваджувати». Так, головним правовим документом була «Руська правда», створена ще за часів Великої Русі, а державною мовою – руська мова, сформована та усталена ще раніше. Тому для подальшого її збереження та розвитку не було жодних перепон, бо правляча жмудська династія сама виступала гарантом руської консервативності. Це також зумовлювалось чисельним співвідношенням, тому що носіями руської мови були не лише державні структури Великого Князівства Литовського, але і 90% його корінного населення – русини.
На 1569 рік, момент об’єднання Великого Князівства Литовського та Корони Польської у Річ Посполиту, природний розвиток руської мови продовжувався без будь-яких відчутних зовнішніх впливів.
За 79 років перебування Русі у складі Речі Посполитої, з 1569 року по 1648 рік, руська мова не зазнала будь-яких впливів зі сторони польської мови, тому що не відбувалось міграцій поляків на схід, а не чисельні польські магнати та чиновники за цей час осіли лише у невеликій кількості значних населених пунктів, де не могли створити погоди щодо руської мови. Тим більше, що серед них була значна кількість новополяків, тобто перехрещених на католицизм греко-ортодоксальних русинів – носіїв руської мови. Яскравим прикладом цього є бойовий супротивник Б.Хмельницького, вірний уряду Речі Посполитої князь руський Ярема Вишневецький – русин, вихрещений на католицизм.
Що ж до власне поляків, у червні 1648 року Б.Хмельницький в універсалі зазначав: «Поляки народилися й пішли від нас же, русів, і про це свідчать їхні ж польські хронікарі. Отож були вони спочатку братами нашими, русами, але віддалилися від співжиття з нашими стародавніми предками. Вони взяли собі іншу назву і заволоклися аж за Віслу. Потім, як минуло відтоді вже багато часу, вони розплодилися й примножилися у своїх поселеннях понад Віслою і за Віслою і, безпричинно повстали на русів, тобто на своїх же з давнини природних братів. Вони привласнили достеменно наші зі стародавніх часів землі та провінції козако-руські, від Поділля і Волох по Віслу і аж до самого Вільня і Смоленська. Мав наш край довгі й просторі кордони, включаючи землі Київську, Галицьку, Львівську, Холминську, Белзьку, Подільську, Волинську, Перемисльську, Мстиславську, Вітебську й Полоцьку. Ця земля – предковічна Вітчизна наша – Русь» [5;79,81]. Ця інформація крім окреслення просторів руських етнічних земель, є ще яскравою ілюстрацією походження польської мови – якщо пращури поляків руси, то і першопочатково мова польська пішла від руської.
Також Русь на грецькомовний манер значиться Росією, або ж Малою Росією, вказуючи цією категорією джерело початку розвитку, а Великою Росією територію колишньої Великої Русі, завойовану русинами у період її розквіту. У межі цієї віртуальної на той час Великої Росії також входила і територія Московії, хоча щодо себе вона цю назву і не вживала.
Мелетій Смотрицький в 1619 році в Евьє «Граматіки словенскія правильне синтагма» створював наукові основи мови русинів, яка на той час була вже сформована. Руська мова – це за своїм змістом саме «українська» мова, а не московська. Книги ж Мелетія Смотрицького показові: руське – це наше народне одвічне, що само собою і сьогодні є в реаліях «української» і «білоруської» мов [14;14].
З 1654 року коли була укладена перша військово-політична спілка між Московським царством і руською державою Б.Хмельницького – Військом Запорозьким, почався новий етап русифікації московської мови за рахунок руських впливів у Московському царстві.
У 1713 році цар Петро І, отримавши нові території на Заході та урізавши ще у 1709 року автономію руської держави Війська Запорозького, тобто Росії, надав її назву своїй розширеній Московській державі, яка дійсно, вже далеко вийшла за первинні кордони, охопивши значні простори Євразії зокрема і історичну Велику Русь-Росію. Назва Московської держави, яка на той час ще була в Азії, не могла задовольнити амбіції щодо європейськості, треба було «прорубати вікно в Європу». І рубанули з плеча – була взята назва європейської держави Русь-Росія, що дало підстави навіть відсунути східний кордону Європи до Уралу, це і призвело до включення Московії в межі Європи. Саме таким чином засяяло європейське світло в прорубаному московському віконці. За те, щоб західні писці віднині писали Russia замість Moscovia Петро заплатив золотом. Таким чином, новоутворена імперія виглядала в очах Європи спадкоємицею знаної Великої Русі, що існувала до 12-13 сторіччя [13;95]. Таким чином народ московський, маючи у своєму складі лише частину руської еліти, був причисленний до руського кореня. Московія об’єднавшись з Руссю-Росією, одним махом отримала свою багатотисячолітню руську культурну спадщину, прикривши цією назвою і свою угро-фінську сутність.
У 1721 році була проголошена Російська імперія, що розкинулась і на землях Русі-Росії і на Московських землях і на нових східних просторах. У її творені домінуючу роль відіграли саме руська шляхта та руська козацька старшина, нобілітовані в російське дворянство. Саме вони, русини, безпосередньо і творили нову найбільшу імперію світу, русифікуючи московитів, європейців на російській імперській службі та тубільців приєднаних країн. Чомусь ці заслуги приписують лише особистостям імператорів Російської імперії, але вони стали можливі лише завдяки потужній руській команді в її управлінні, особливо за часів імператриці Єлизавети, коли звучання руської мови в імператорських покоях було найпоширеніше, що і приносило руські елементи в офіційну мову. Столицею був Санкт-Петербург, саме його, своє нове руське місто, будували руські козаки, і саме це місто відіграло ключову роль у нових мовотворчих процесах. Нові політичні реалії вимагали нового формату спілкування. Переобтяжена угро-фінізьмами московська мова, яка до цього інтенсивно впливала на становлення офіційної мови, не могла задовольнити потреби нової імперії. Санкт-Петербургу потрібна була нова мовна формація без вантажу Сходу, з крилатістю Центру Європи, у відповідності до геополітичного розташування столиці імперії. На ґрунті значної кількості русинів, які будували, обживали, і проживали у своєму руському Санкт-Петербурзі, що мало суттєвий вплив, почався черговий процес русифікації офіційної мови, та творення в результаті цього впливу нової мови Російської імперії – російської. В цьому процесі брали безпосередню участь крім русинів і науковці, які отримали освіту в єдиному, на той час у Східній Європі, руському вищому навчальному закладі – Києво-Могилянській академії, саме з руською мовою навчання. Зокрема, М.В.Ломоносов, засновник другого за рахунком вищого навчального закладу в Російській імперії – Санкт-Петербурзької академії, який теж свого часу закінчив Києво-Могилянку, був одним з таких діячів. Санкт-Петербург став величезним казаном, в якому завдяки представникам багатьох європейських народів почала творитись нова мова, що серед інших вбирала в себе і руські мовні елементи. Тут більшу частину життя жив і творив Т.Г.Шевченко, пишучи руською та російською, долучаючись нарівні з іншими до вдосконалення останньої. М.В.Гоголь адаптовував через російську мову широкий загал до руської лексики. Також у цьому процесі удосконалення російської мови брала участь велика плеяда руських митців та вчених. Тому М.В.Гоголь дійсно руський письменник так само як і Т.Г.Шевченко, і І.Франко, і Леся Українка, які є руськими літераторами.
Лише завдяки Санкт-Петербургу ми маємо власне російську мову такою, як ми її знаємо за часів Російської імперії. Він, ставши новим економічним центром з європейським вектором розвитку, автоматично почав вбирати європейські елементи і формувати на їх основі новий конгломерат, зокрема мовний. Однією зі складових цього процесу на рівні з іншими стала європейська руська мова. Якщо мови Західної Європи несли в нову російську мову лексику технічного порядку, то руська привнесла категорії гуманітарного циклу.
Офіційна мова Російської імперії почала зватись російською при М.Ломоносові. У 1778 році Ф.К.Карін видає «Письмо о преобразовании российского языка»: «Жахлива різність між нашою московською мовою і слов’янською часто присікають у нас способи висловлювання нею. Великі письменники зробили поступ з преображення нашої мови, яка сама по собі була бідна, а підроблена до слов’янської, зробилась вже безобразною» [14;10-11]. Ф.К.Карін, використовуючи категорії російська мова, московська мова та слов’янська мова ніяким чином їх не ототожнював, означаючи їх як окремі. Московська мова з 1795 року почала зватись «великорусское наречие русского языка» [14;10]. Отже російська мова в ній самій же так і звалась – російська. Прикладом також може бути «Карта представляющая Малороссію подъ владЂніемъ Польскимъ, сосотавленная въ началЂ ХVІІ вЂка
Ярополк
Автор теми
Репутація: 0
З нами: 12 років

Повідомлення #2 Svitovyt » 17.11.2008, 10:06

Повний текст статті: http://svit.in.ua/stat/st37.htm
Svitovyt M
Адмін
Аватар
Вік: 52
Звідки: Запоріжжя
Репутація: 13
З нами: 12 років


Повернутись в Школа Рідної Віри

Хто зараз на форумі (базується на активності користувачів за останні 5 хвилин)

Зараз переглядають цей розділ: 1 гість

cron