Сторінка 1 з 1

Походження назви «Русь»

Повідомлення #1Додано: 25.09.2012, 11:31
Русин
Походження назви «Русь»

Передмова

Ні для кого не є новиною, що походження терміну «Русь» в якості історичної назви нашої держави і народу й досі не отримало чіткого та обґрунтованого пояснення фахівців. Звісно ж, не варто навіть згадувати байку на ім’я «норманська теорія», складену у XVIII ст. московськими істориками на замовлення імператриці Катерини Великої Хвойди, що мала на меті хоч якимось боком притулити родовід московських правителів до римських імператорів, аби виправдати хворобливо-маніакальну ідею історичної місії Москви як Третього Риму. Хоча самі творці норманської теорії – і Байєр, і Шльоцер, і Міллер – були етнічними німцями, але служили Московській державі, працюючи у Петербурзькій Академії. Зараз всерйоз цю байку сприймають хіба що у самій Московії, а в Україні її продовжують відстоювати лише псевдо-історики, які перебувають на службі у Кремля. Також вдосталь слабких місць і в аргументації антинорманістів.
Найбільш виваженою і правдоподібною мені здається версія С. Наливайка, викладена у книзі «Етнічна історія давньої України», за якою етнонім «русь» походить від санскритського «вріш», що означає бик. Автор стверджує, що бик був тотемом переважної більшості праслав’янських племен і народів, які населяли терени давньої України, і уособлював мужність та силу. Тому й назви цих народів виводить від слова бик мовами, що ймовірно побутували в давнину на наших землях. Недарма на Русі видатних воїнів нагороджували епітетами Яр Тур, Буй Тур…
Та віддаючи належну шану фаховим знанням і безперечній логіці аргументів пана Наливайка, маю своє окреме бачення цієї проблеми, яке й спробую пояснити у даній статті.
Але перш ніж розпочати, хочу зупинитися на одному моменті, упереджуючи реакцію критиканів та любителів вішати ярлики, що мають за звичку вихопити з контексту якийсь термін, фразу чи уривок, причепити до нього розхожий штамп, і будують на цьому загальне спростування твору, не звертаючи уваги на зміст та аргументи.
У цій праці неодноразово траплятимуться цитати з Велесової Книги – духовного джерела православ’я, споконвічної віри наших пращурів. І на чию б користь врешті не завершилася суперечка щодо автентичності Велесової Книги, незаперечним лишається той факт, що вона цілком достовірно відображує вірування, культурно-історичні традиції та систему духовних цінностей наших предків русинів.
Я посилаюся на Велесову Книгу не як на джерело якихось подій чи фактів, а саме на ті її фрагменти, в яких йдеться про традиції, легенди та міфологічних персонажів, згадку про які та їх опис можна з легкістю знайти не лише у самій Велесовій Книзі, а й в інших джерелах та численних історичних дослідженнях. Тож я цитую Велесову Книгу перш за все з метою підкреслити вагомість цих традицій, легенд і персонажів для духовного і культурного життя руського (українського) народу. Це стосується і постаті Батька Ора, і загальновідомої легенди про братів Кия, Щека та Хорива.
Тому вищезгаданим критиканам доведеться вигадати щось значно більш істотне, ніж спростування моєї точки зору на підставі заперечення автентичності Велесової Книги.


Орусь

І всяк рід називався іменем своїх родичів, які правили
(Велесова Книга, дошка 6-А)

Оратта (варіанти – Аратта, Урарту), Оратанія, Оріана – ці назви багаторазово зустрічаються у працях вітчизняних істориків на означення прадавньої України. І треба сказати, що вони абсолютно логічні і природні. Адже Батько Ор – одна з ключових фігур у споконвічній православній вірі наших предків.
«Од отця Орія походимо, і той час од часу... народжується серед нас; так зв'язано це до самої смерті.» (ВК, дошка 4-Г)[size=x-small](тут і далі Велесова Книга цитується в перекладі Г. Лозко).[/size]
До речі, легенду походження від Батька Ора мальовничо зображує В. Войтович у книзі «Міфи та легенди давньої України»:
«Отець Ор мав двох дочок, та таких вродливих, наче богині з якогось іншого світу. За прадідівським звичаєм, вийшов він одного разу у широкий степ, глянув довкола, але не знайшов там мужів, гідних величі і слави майбутньої Оріани. Багато років стояв отець Ор з піднятими до неба руками і молив Бога:
– Дажбоже наш, ти – досконалий розум світу. Ти об'єднав дух з тілом. Ти дав можливість бачити щастя тілесне в щасті духовнім. Шляхи твої, даровані людині, воістину великі і святі. Заопікуйся, Дажбоже наш, щоби діти мої народили щастя своє і надію свою, щоб вічнів рід синів і доньок твоїх, в ім'я світлого дня, твого безсмертя. Слава тобі, всюдисущий і милосердний господи Дажбоже, і нині, і завжди слава!
І така була велика святість отця, що його молитву було почуто. Таїною любові і краси, безмежності і вічності зійшов Дажбог на землю і своїм чарівним золотосяйним святим духом запліднив дочок отця Ора. Сам Велес, бог достатку, погодився тоді прийняти пологи. Зраділи діви-рожаниці:
– Бог зійшов межи нас. І будуть після нас діти та внуки Дажбожі вічно, на благо і на славу могутнього Роду, в ім'я святого духа предків.
Так народилися Дажбожі діти Оріани, майбутньої Русі – квітучої колиски Матері-Землі, осяяної життєдайним промінням лагідного сонця.»

Відтак і наш народ став зватися оріями, орійцями або ж оріянами. Про оріїв багато разів згадується в індійських «Ведах».
Через Отця Ора передав нашим предкам свої заповіти Сварог:
«Це мовив Ору Сварог наш: "Як мої творіння створив вас од перст моїх. І хай буде сказано, що ви - сини Творця, і поводьтесь, як сини Творця. І будете, як діти мої, і Дажбог буде Отець ваш. Того мусите слухатись, і той вам скаже, що маєте діяти: і як мовить, так і творіть".» (ВК, дошка 25).
Ще одна легенда переказує, що Сварог викував золотий плуг і передав його Ору – з тих пір наші пращури почали обробляти землю. Так у нашій прадавній мові з’явилися слова орати, орач (давньоруське оратай).
Ще одна, мабуть, найвідоміша в Україні легенда про братів Кия, Щека і Хорива, також пов’язана з Батьком Ором. Але на ній я докладніше зупинюся трохи згодом…
Отже, поруч із цілком логічними назвами Оратта, Оратанія, Оріана, орії, орійці, оріяни якось дивно виглядає ім’я держави та народу Русь, походження якого, як вже йшлося в передмові, і досі лишається загадкою для сучасної історичної науки.
Смішно навіть уявити, що народ з багато тисячолітньою історією, який споконвіку жив на своїй землі, народ, який по суті став колискою світової цивілізації, давши життя багатьом іншим народам і культурам від Атлантичного до Тихого Океану, народ, що зміг протистояти навалам наймогутніших імперій, дозволив накинути собі якесь чужорідне ім’я, принесене запрошеним на правління іноземним князем за назвою його невеличкого племені. Та залишивши у спокої московських байкарів з їхньою наскрізь фальшивою і штучною «норманською теорією» зазначу, що сам термін Русь на час літописного становлення Руської держави у ІХ ст. вже мав багатовікову, а то й багатотисячолітню історію.
В історичних джерелах серед «народів моря», що брали участь у завойовницькому поході на Єгипет у ХІІІ ст. до н. ч. згадуються руси. «Показово, що жителі Ханаана (давня назва Палестини, Сирії та Фінікії) називали «народи моря» русами», – пише С. Наливайко в «Етнічній історії давньої України». Вони ж (руси) на зворотному шляху заснували Єрусалим (початкова назва Русосалем – «руське поселення») – стверджує американський вчений Джон Вільсон у книзі "Культура стародавнього Єгипту".
Давні фіни позначали землю своїх сусідів шведів Русолайнен, тобто «руська земля», - зазначає Євген Наконечний в дослідженні «Украдене ім’я».
Етруски, Пруссія, Боруссія, окремі назви Європейських стародавніх міст мають у своєму корені рус, причому історія означених народів і територій так чи інакше пов’язується з Праукраїною, що в свою чергу свідчить як про їх спільне походження, так і про давність самого терміну Русь.
«Це бо антами були по Руськолані, а раніше були русами і лишились ними» (ВК, дошка 24-Б), – стверджує Велесова Книга. А якщо спів ставити цей уривок зі вже наведеним вище «Од отця Орія походимо…», зауваживши, що кількома рядками вище написано: «А кров наша про те каже, що ми русичі всі» (ВК, дошка 4-Г), це наштовхує на думку про взаємозв’язок імен Ор і Русь, маючи також на увазі вже двічі згаданий логічний ряд
Оратта, Оратанія, Оріана, Русь,
з якого Русь явно випадала орфографічно.
І тоді рука сама тягнеться дописати літеру О перед словом Русь, відновлюючи як орфографічне узгодження, так і елементарну історичну логіку ряду:
Оратта, Оратанія, Оріана, Орусь;
орії, орійці, оріяни, оруси.


Тепер виникає запитання, звідки взявся або ж як утворився власне термін Орусь, і чи не є він лише плодом моєї хворої уяви. Спробую довести, що ні.
Перше, що спало на думку, щойно в мене виник здогад про етимологічний зв’язок ОрРусь, це характерність суфіксів -ус, -ос для деяких індоєвропейських мов, таких як латина, грецька, прибалтійські мови. Зважаючи на історичну традицію, яку я взяв за епіграф до цього розділу: «І всяк рід називався іменем своїх родичів, які правили», я вирішив провести паралель між парою іменників Ор – орій (де етнонім орій походить від власного імені Ор і по суті означає син, нащадок Ора) і відповідними парами держава – мешканець (національність), що мають аналогічний зміст і принципи словотворення, тобто етноніми також походять від власних назв і означають син, нащадок землі, від назви якої вони утворені. Наприклад:
Англія – англієць, Франція – француз, Рим – римлянин.
Прошу звернути увагу, що в сучасній українській мові наведені у цьому прикладі етноніми англієць, француз та римлянин утворено за допомогою різних суфіксів. А тепер розглянемо по декілька відповідних пар латиною, грецькою і литовською мовами.
Пропоную почати з латини, як з найдавнішої з означених мов, тим більше, що наразі вона є мертвою мовою. В розгляданому контексті латина також цікава тим, що, за твердженням істориків, її носії, стародавні латиняни (майбутні римляни), зазнали істотного впливу від етрусків, які самі себе називали расени (русини?) Перші римські правителі були етрусками, етруски дали латинянам абетку і цифри, тож їхній вплив на латину цілком очевидний і незаперечний. Тому логічно припустити, що й деякі правила формування слів латина теж перейняла від мови етрусків.
Відтак гортаємо словник і читаємо латиною:
Англія – Angliae, англієць – Anglicus, отже Angliae – Anglicus.
Франція – Gallia, француз – Gallus, отже Gallia – Gallus.
Рим – Roma, римлянин – Romanus, отже Roma – Romanus.
Вочевидь, напрошується паралель Ор – орус.
А якщо врахувати при цьому щойно згаданий вплив на латину мови етрусків, сама назва яких містить в собі корінь рус, мусимо констатувати ще більшу вагомість наведених прикладів і відзначеної аналогії.
Тепер перейдемо до грецької:
Зображення
Як бачимо, для грецької мови, на відміну від латини, у словотворенні етнонімів від відповідних хоронімів чи топонімів властивим є суфікс -ос. Але я недарма тут навів приклад з хоронімом Росія. Згадаймо історію:
Цілковитим провалом закінчилася спроба московського царя Петра Великого Сифілітика привласнити назву нашої землі – Русь. Коли його посол зачитував при дворі французького короля грамоту, в якій Петро позиціонував себе, як цар Русі, йому відповіли, що у Франції знають, що таке Русь і де вона знаходиться, й ні з чим відправили додому. І тоді Петро вдався до обхідного маневру: він причепив Московії візантійський переклад слова Русь – Зображення [росіа], в самої Візантії при цьому поцупивши герб – її двоголового орла. Відтак Московія стала Росією.
Отже, нашому кореню рус у слові Русь відповідає грецький Зображення [рос] у слові Зображення, тобто наш етнонім орус має звучати грецькою як орос, що цілком узгоджується з грецькими суфіксами -ос у розглянутих прикладах іменників-етнонімів.
Суфікс -ос характерний і для литовської мови. Наряду з ним використовується і суфікс -ас:
Зображення
Також бачимо прийнятну схожість з відповідною парою Ор – орус.
Що ж об’єднує ці 3 мови – латину, грецьку і литовську? Та те, що етноси, які були чи є їхніми носіями, утворювалися та розвивалися за безпосередньої участі племен і народів – вихідців з прадавньої України, особливо Північного Причорномор’я (до речі, багатьма вченими-істориками відзначається тісний зв’язок між пелазґами, що свого часу стали основою для формування давньогрецького етносу, і етрусками, які заклали фундамент стародавнього Риму). Тому є всі підстави зробити висновок про цілковиту закономірність виникнення на наших теренах етноніма орус від імені Батька Ора, і вже від цього етноніма згодом – топоніма Орусь:
«І всяк рід називався іменем своїх родичів, які правили»,
«А кров наша про те каже, що ми русичі всі»,
«Од отця Орія походимо».


Але маю ще один можливий варіант походження топоніма Орусь, вже безпосередньо від імені Ора, а не через етнонім орус.
В українській мові відома лагідно-зменшувальна форма іменника, що утворюється доданням до його кореня суфікса -усь для чоловічого роду і -уся для жіночого:
бабуся, матуся, Катруся, Ганнуся;
дідусь, татусь, Андрусь, Петрусь.

Враховуючи, з якою глибокою повагою і любов’ю ставилися наші пращури до Батька Ора, цілком логічно припустити, що в народі його називали лагідно Орусь. Звідси, можливо, і бере початок топонім Орусь.
Так чи інакше, тезою РусьОрусь найлогічніше пояснюється старовинна назва представника нашого етносу русинорусин, тобто Ору син (син батьку Ору).


Гадаю, наведена лінгвістична аргументація не викликає особливих заперечень, і мені б хотілося остаточно розвіяти сумніви тих, для кого лишилася сумнівною сама концепція походження терміну Русь від імені Ора. Тому, як і обіцяв на початку розділу, переходжу до детального аналізу провідної української легенди про братів Кия, Щека і Хорива.
Перш за все треба сказати, що ця легенда широко відома не лише в Україні, оскільки зачіпає фундаментальну етнотворчу історію й інших слав’янських народів. Саме цій легенді завдячують своєю назвою чехи і хорвати, а ми, українці, – стольним градом Києвом. Звісно ж, тут одразу знайдуться прихильники нових теорій і почнуть згадувати якогось куява, човняра чи перевізника, але легенду про Кия ніхто всерйоз не спростовував і не заперечував, та й чехи і хорвати не мають нічого проти походження відповідно від Щека і Хорива.
Але спробуємо задатися питанням: чи лише своєю столицею наш народ зобов’язаний легенді про трьох братів? Адже:
«І рушили всі і троє синів Орієвих: Кий, Пащек і Горовато, звідки і три славні племена виникли.» (ВК, дошка 4-Г).
Зрозуміло, що під славними племенами маються на увазі руси, чехи і хорвати. Наведу ще один уривок, в якому йдеться про братів. Він цілком аналогічний попередньому:
«І там рече отчим голосом Орій трьом синам своїм поділитися на 3 роди і йти на південь і на захід сонця. А то були Кий, Щек і Хорив. І так поділили худобу, і пішли три роди, і сіли кожен на землю свою. А Кий, як розповідають, поставив град, і тому ім'я дано Київ.»(ВК, дошка 31).
Вкотре нагадаю епіграф до цього розділу: «І всяк рід називався іменем своїх родичів, які правили». Отже, згадані «славні племена» мали отримати назву від своїх правителів. З чехами і хорватами все зрозуміло: після поділу на 3 роди вони отримали свої назви від їх очільників Щека і Хорива. Але ж чому тоді ми стали русами, а не киянами? Чому від Кия ми успадкували лише назву заснованого ним міста, а не ім’я всього роду? На перший погляд маємо явну суперечність:
«Там і оселився Кий, що був засновником Києва. Та то був престол Руський.» (ВК, дошка 4-Г);
«Кий бо усівся в Києві, і йому підкорились, і з ним до цього часу будуємо Русь.» (ВК, дошка 7-З).
Чому ж то був престол Руський, а не Київський? Чому ми будуємо Русь, а не державу, назва якої була б пов’язана з іменем Кия? Чим Кий виявився гіршим за своїх братів Щека і Хорива?
Та в дійсності жодної суперечності тут немає, і Кий нічим не гірший від своїх братів, а відповідь на поставлені запитання цілком очевидна зі вже наведених уривків: «І рушили всі і троє синів Орієвих: Кий, Пащек і Горовато...» та «І там рече отчим голосом Орій трьом синам своїм...». Адже в легенді оповідається не лише про трьох братів, а й про їхнього батька – Ора. Знову пригадаємо традицію «І всяк рід називався іменем своїх родичів, які правили» і зробимо єдиний можливий висновок: батько Ор, поділивши свій рід на три, залишився з Києм і очолив цю частину роду після розділу, як очолював весь рід перед тим. Тож і рід, і земля були названі за ім’ям свого правителя Ора – Орусь, а лінгвістичний аспект цього питання я вже розглянув вище.
Деякі дослідники датують описані в легенді події VII – VI ст. до н. ч., хоча переважна більшість вважає, що йдеться про V – VІI ст. н. ч.. В будь-якому разі постає абсолютно логічне питання: як же так, адже наш народ споконвіку живе на своїй землі, а ми своє ім’я отримали від якихось чужинців зі сходу, до того ж етнонім руси відомий зі значно більш ранніх часів (як я вже казав, принаймні з ХІІІ ст. до н.ч.), ніж ті, яким приписується легенда?
Спробую розібратися і з цим питанням. Так, дійсно, Ор зі своїм родом прийшов зі сходу:
«І сказали Іру-отцю: "Веди нас геть". І сказав Ірій: "Се я на вас із синами своїми". І відповіли ті: "Подлегнемо". А пішли з Києм, Щеком і Хоривом, трьома синами Ірьовими, іншу землю глядати. … І пішли з краю Індського, куди очі бачили. Пройшли по землі Перській і пішли далі, бо не годилася земля тая для овець. Пішли горами і бачили каміння, і ті проса не сіяли – також пройшли мимо. І знайшли степ квітучий і зелений. Там стояли літа два, а по тому пішли далі, оскільки хижаки з'явилися. Пройшли мимо Каяли І прийшли до Непри» (ВК, дошка 38-А).
Але чи був він справді чужинцем? Вже саме по собі ім’я Ор беззаперечно свідчить, що ні – ще на початку розділу я відзначав, яку важливу роль відігравала постать Ора у віруваннях праукраїнців, недарма абсолютно тотожнім синонімом «православ’я» є «орійська віра».
Та повернімося від міфології до історії. В ІІІ – ІІ тис. до н.ч. пішли наші предки – орії (арії) опановувати східні землі, поклавши на своєму шляху початок багатьом давнім цивілізаціям, в тому числі й давньоіндійській. Це було так зване Велике переселення народів, й історики переконливо доводять, що це переселення відбувалося саме з теренів прадавньої України.
Але якщо була еміграція, то, напевне, що була і рееміграція. Адже далеко не всім прийшлися до вподоби нові землі, і не всі змогли прижитися на чужині. Голос крові, голос предків кликав багатьох повернутися до колиски свого народу на історичну Вітчизну. Можливо, причини були і значно прагматичніші – природні умови не давали змоги вести звичний спосіб господарства, або ж зовнішні вороги примушували залишити нові обжиті землі.
Так чи інакше, у легенді про Отця Ора і його синів Кия, Щека та Хорива швидше за все ми маємо справу з однією з таких хвиль рееміграції.
«А той Ор-старотець казав: "Ідімо од землі цієї, де хуніє братів наших убивають. Бо ті криваві хвостаті звірі нашу худобу крадуть і дітей убивають". То бо той старотець сказав: "А підемо до іншої землі, в якій течуть меди і молоко, – і така земля є". І рушили всі і троє синів Орієвих: Кий, Пащек і Горовато, звідки і три славні племена виникли.» (ВК, дошка 4-Г). Зверніть увагу на фразу «То бо той старотець сказав: "А підемо до іншої землі, в якій течуть меди і молоко, – і така земля є"» і замисліться: звідки Ор міг про це знати? Прочитав у газеті чи побачив у телепередачі? Та не було у ті часи ані газет, ані телебачення. Просто народна пам’ять зберегла у серцях людей образ рідної землі – їхньої Прабатьківщини, образ яскравий і поетичний, що з любов’ю передавався з вуст у вуста від покоління до покоління…
Отже, батько Ор привів орійський рід у землю, що вже носила його ім’я – ім’я одного (або ж усіх разом) з його попередніх втілень, про які вже йшлося на початку розділу: «Од отця Орія походимо, і той час од часу... народжується серед нас». Неймовірно? Зовсім ні, адже пригадайте: «Це бо антами були по Руськолані, а раніше були русами і лишились ними.» - повернення орійського (оруського) роду на чолі з Ором і його синами Києм, Щеком і Хоривом якраз і пояснює, чому ми були русами до антів, і чому знову стали русами, напевне після подій, описаних у легенді.
Вочевидь, батько Ор мріяв, повернувшись до краю пращурів, доживати свого віку і закінчити свій життєвий шлях на рідній землі. І, мабуть, привівши свій рід на оруську землю, він вирішив, що для всього роду цієї землі буде замало, тому й звелів розділити рід, сам залишився з однією його частиною і сином Києм, а дві інші відправив на чолі зі Щеком і Хоривом у нові землі:
«І там рече отчим голосом Орій трьом синам своїм поділитися на 3 роди і йти на південь і на захід сонця.» – зверніть увагу, що вказано лише 2 напрями – південь і захід.
Ось іще один уривок:
«Одійшли Хорев і Щек од інших і сіли до Карпатських гір» (ВК, дошка 36-Б)
І ще:
«...коли і Щех іде до заходу сонця зі своїми воями, і Хорват візьме своїх воїв.» (ВК, дошка 7-З).
Гадаю, тепер з легендою про Кия, Щека і Хорива все зрозуміло і розставлено по своїх місцях:
«Се бо Ор-отець іде перед нами,
і Кий іде за Русь,
і Щек веде плем'я своє,
а Хорив хорватів своїх.»
(ВК, дошка 36-А).
Отже, згідно з легендою, від Щека – чехи, від Хорива – хорвати, від Кия – Київ, від Ора – Орусь.
І дійсно, навпаки, від протилежного: якщо назва Русь не пов’язана з ім’ям Ора, то чому згадка про Русь у легенді завжди стоїть поруч з іменем Кия, а головне – чому імена трьох синів Ора представлені в назвах народів і столиці нашої прадавньої держави, а ім’я головного героя легенди – батька Ора – жодним чином не відображене ні в слав’янських етнічних назвах, ні в топонімічних?
Легенда про Кия, Щека і Хорива згадується у Велесовій Книзі багато разів. Як відомо, Велесова Книга писалася різними волхвами і, ймовірно, в різні часи, тому кожна дошка являє собою окрему оповідь окремого автора. Недарма дещо різняться імена героїв легенди: Щек – Щех, Пащек; Хорив – Хорев, Хорват, Горовато. Я навмисне наводив уривки з різних дощок не для того, щоб підлаштувати їх під свою теорію, а навпаки – щоб показати їх єдність, а окремі деталі різних варіацій легенди лише доповнюють одна одну…
Завершуючи аналіз легенди про Ора і трьох його синів, я хотів би на хвилинку повернутися до одного, вже розглянутого фрагменту: «І пішли з краю Індського, куди очі бачили…», і звернути увагу читача на термін Індського. У цій же дошці мені трапилася на очі така фраза: «І поставив перше рід слов’ян мольбище десь в граді Києві» (в оригіналі: Зображення), де словом «десь» перекладено оригінальне «инди». Це відзначає у своєму коментарі до даної дошки Г. Лозко: «инди – десь, котре, інше» і додає, що за В. Далем слово інді означає інший. То чи не від праукраїнського інді походить назва Індія?
Пригадаймо, що півострів, на якому розташована Індія, називається Індостан. За твердженням істориків і лінгвістів слово «стан» і собі має індоарійське походження й означає «країна». Тоді виходить, що топонім Індостан можна тлумачити як «інша країна». Виходить, що ті, хто створив давньоіндійську цивілізацію, не вважали Індію своєю Батьківщиною, тобто прибули до неї з іншого краю. Це ще раз підтверджує теорію про Велике переселення народів і про орійське походження індійської цивілізації. В контексті ж розглянутого фрагменту Велесової Книги це свідчить про те, що Отець Ор і весь його рід, що, згідно легенди, прийшов на руську землю «з краю Індського», був аж ніяк не чужинцем, а навпаки, повернувся додому на землю предків з «іншої країни».

Нарешті, пропоную звернути увагу на наш сучасний топонім – Україна. Відзначаючи паралельність вживання назв Україна і Русь ще з давніх часів на означення нашої землі, історики стверджують, що обидва ці терміни є для нас рідними, що в свою чергу наводить на думку про їх спільне походження. В східній Європі було відоме плем’я укрів, етимологія якого й досі достеменно не витлумачена. Євген Чорний у своїй статті «Орійська ідеологія» висуває і обґрунтовує версію, що слово Україна є похідним від Ор-країна, і це також свідчить на користь моєї версії, що Русь є похідним від Орусь.
У своєму дослідженні я залишаю нез’ясованим, чому і яким чином Орусь згодом перетворилася на Русь, проте світовій історії добре відома достатня кількість випадків, коли з плином століть чи тисячоліть назви зазнавали і значно істотніших трансформацій, ніж випадіння однієї літери.


Післямова

Звичайно ж, ця праця не претендує на істину в останній інстанції, але викладених у ній аргументів цілком достатньо, на мій погляд, щоб справжні фахівці-історики розпочали ґрунтовне дослідження поданої версії походження етноніма Русь.
Втім, я цілком свідомий того, що знайдеться ціла когорта «істориків», що перебувають на утриманні певних ідеологічних кіл, які наввипередки змагатимуться у спростуванні та дискредитації моєї теорії, щойно одержать відповідну вказівку від своїх босів. Та перш за все, згадані ідеологічні кола, які міцно тримають у власних руках усі найважливіші важелі влади практично в усіх християнських країнах, докладуть максимум зусиль, щоб ця праця і викладені в ній думки не набули широкого розголосу.
Адже сама концепція походження історичної назви нашої землі і нашого народу від імені батька Ора завдає нищівного удару по нині панівному юдо-християнському світогляду, вогнем і мечем принесеному на матінку Русь кривавим генієм Володимиром і затвердженому його «гідним» синком Ярославом, що в дійсності був не більш мудрим, ніж його батько святим.
Мусимо пам’ятати, що саме завдяки цьому світогляду, його творцям та сучасним ідеологам, було започатковане свідоме навмисне фальшування вітчизняної історії, і наразі ми маємо численні білі плями її дохристиянського періоду.
Та на моє глибоке переконання нарешті настає час розставити крапки над «і» та назвати речі своїми справжніми іменами, до чого я й закликаю сьогоднішніх українських науковців, віддаючи на їхній розсуд це дослідження.

Повідомлення #2Додано: 26.09.2012, 10:45
Svitovyt
Якщо розглядати отця Орія, як мітологічний персонаж, то все стає на свої місця і дає нормальне пояснення його руху, як образу Сонця, що йде зі сходу на захід через південь.

Повідомлення #3Додано: 26.09.2012, 10:48
Svitovyt
Офіційна назва країни, Індія, походить від древньоперського слова хінду, яке у свою чергу походить від санскритського Сіндгу (санскр. सिन्धु) - історичної назви річки Інд [1]. Давні греки називали індійців Індо (дав.-гр. Ἰνδοί) - «люди Інду» [2]. Конституція Індії визнає та вживає у офіційному користуванні також другу (власне, історично - першу) назву, Бгарат (гінді भारत), яка походить від санскритського імені давньоіндійського царя Бгарати, історія якого була описана в «Магабгараті». Третя назву, Гіндустан (з перської — «країна індійців»), використовується з часів Імперії Великих Моголів, однак офіційного статусу не має [3]. (З Вікіпедії)

Повідомлення #4Додано: 27.09.2012, 09:51
Русин

Повідомлення #5Додано: 27.09.2012, 15:21
Svitovyt
Ще варто згадати татарське прізвисько Сірка - Урус-Шайтан.

Повідомлення #6Додано: 04.10.2012, 14:57
Русин

Повідомлення #7Додано: 22.01.2013, 22:40
Svitovyt
Росія така ж Русь, як міліція – поліція

Більше читайте тут: http://www.unian.ua/news/426552-rosiya- ... tsiya.html

1

Повідомлення #8Додано: 16.04.2013, 19:08
Tor
П1втори години бредятини на цю тему.По сут1 оффтоп.
Але ц1каво в який маразм можуть в1рити люди.
http://www.youtube.com/watch?feature=pl ... YSJn9-7tAE