Корова Замунь чи помилка волхва?

Список розділів Загальна Загальний

Опис: Загальний форум
Модератор: of

Повідомлення #1 Русин » 25.10.2011, 11:13

Починаючи вивчення рідної Православної віри з книги В. Войтовича «Міфи та легенди давньої України», я дізнався про походження нашого, Орійського роду. Ось що пише пан Валерій:
«Отець Ор мав двох дочок, та таких вродливих, наче богині з якогось іншого світу. За прадідівським звичаєм, вийшов він одного разу у широкий степ, глянув довкола, але не знайшов там мужів, гідних величі і слави майбутньої Оріани. Багато років стояв отець Ор з піднятими до неба руками і молив Бога:
- Дажбоже наш, ти - досконалий розум світу. Ти об'єднав дух з тілом. Ти дав можливість бачити щастя тілесне в щасті духовнім. Шляхи твої, даровані людині, воістину великі і святі. Заопікуйся, Дажбоже наш, щоби діти мої народили щастя своє і надію свою, щоб вічнів рід синів і доньок твоїх, в ім'я світлого дня, твого безсмертя. Слава тобі, всюдисущий і милосердний господи Дажбоже, і нині, і завжди слава!
І така була велика святість отця, що його молитву було почуто. Таїною любові і краси, безмежності і вічності зійшов Дажбог на землю і своїм чарівним золотосяйним святим духом запліднив дочок отця Ора. Сам Велес, бог достатку, погодився тоді прийняти пологи. Зраділи діви-рожаниці:
- Бог зійшов межи нас. І будуть після нас діти та внуки Дажбожі вічно, на благо і на славу могутнього Роду, в ім'я святого духа предків.
Так народилися Дажбожі діти Оріани, майбутньої Русі - квітучої колиски Матері-Землі, осяяної життєдайним промінням лагідного сонця.»

Черпаючи духовні сили і натхнення у вірі славних пращурів, що дали початок найвидатнішим цивілізаціям стародавнього світу й створили наймогутнішу державу Русь, і порівнюючи цю віру зі штучною, облудною, лицемірною та людиноненависницькою юдо-християнською релігією, я спалахнув бажанням отримати якомога більше знань про нашу віру. Так у мене з’явилася «Велесова книга» - справжній шедевр давньоруської культури.
Гортаючи її сторінки, натрапив на такий варіант походження нашого роду:
«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.» (дошка 7-є)
Спершу мені здалося, що мова йде про різні події. Можливо, автор цієї дошки «Велесової книги» мав на увазі походження людини взагалі? Але ж – ні. По-перше, ніде не згадується, що це були перші люди, а також не згадується жоден чужинський народ (перераховуються лише народи, що проживали на наших теренах). По-друге, перечитаймо закінчення цього уривку: «І тако стали діди русове», тобто йдеться про утворення саме руського народу й перераховуються лише ті народи, з яких він врешті й утворився.
Тож маємо явну неузгодженість оповідей про одну й ту саму подію. А оскільки походження роду – це поняття фундаментальне в будь-якій релігії (щоправда, мені до чужинських вірувань жодного діла немає), то я вважаю, що в це питання треба обов’язково внести ясність.
Не маючи підстав брати під сумнів жодне з джерел (ані дослідження пана Войтовича, ані «Велесову книгу»), цілком природно виникає думка, що десь-таки закралася помилка чи сталася якась плутанина.
Тому в мене виникло бажання це з’ясувати. Не те, щоб особисто мені не подобалось походження нашого роду від корови, але я припустив, що плутанина сталася саме в цій версії. На те було кілька причин:
1. Наш рід – Орійський, тож все-таки його походження має бути якимось чином прив’язане до Батька Ора, отже з цих міркувань версія пана Войтовича видається обґрунтованішою.
2. У самій Велесовій книзі Батько Ор неодноразово згадується, як засновник нашого роду:
Дошка 2-а: "Тоді череди повели Праотцове наші, що були Отцем Орієм до краю Руського ведені, і понині там перебувають."
Дошка 4-г: "Од отця Орія походимо, і той час од часу... народжується серед нас";
Дошка 6-в: "Скільки раз виймали мечі і виходили проти ворогів і відкидали їх од своїх требищ отці од роду Орового, славного і сильного, який і Сирію воював, і Єгипет." тощо.
Отже неузгодженість наявна у самій «Велесовій книзі», тому й розв’язок проблеми слід шукати саме тут.
3. Походження від корови (нехай і священної) на той час, коли історія людства налічувала вже принаймні декілька тисячоліть виглядає не зовсім логічним. Отже, версія, подана в «Міфах та легендах давньої України» з цієї точки зору також має перевагу.
4. Окрім самої «Велесової книги» та праць, в яких «Велесова книга» подається в якості першоджерела, я ніде не знайшов згадок про корову Замунь.
Дехто може висунути заперечення щодо пункту 2 моїх міркувань, мотивуючи це наступними рядками з «Велесової книги»:
«І рушили всі і троє синів Орієвих: Кий, Пащек і Горовато, звідки і три славні племена виникли» (дошка 4-г) та «Од отця Ора до Діра пройшло тисяча п’ятсот літ» (дошка 6-в), тобто маючи на увазі, що ім’я батька Ора пов’язане саме з утворенням слав’янських племен (слав’янських, а не слов’янських – це не моя орфографічна помилка, а історично правильне трактування змісту та походження цього терміну), яке, виходячи і з першої цитати, і з досліджень сучасних істориків, датується VII – V ст. до н.е. Але ж походження роду Орійського сягає значно глибшої давнини – адже (цитую ту ж книгу В. Войтовича): «Назва орійців зустрічається багато разів у Ведах…», тобто Батько Ор був відомий ще до переселення частини арійців (орійців) до Індії, яке датується ІV – ІІІ тисячоліттям до н.е. Тому стверджую, що у наведених вище цитатах «Велесової книги» йдеться про одне з пізніших втілень Отця Ора.
Але найвагомішим аргументом для мене став уривок із самої «Велесової книги» (дошка 16-а), який є практично тотожнім оповіді В. Войтовича:
«Во врем’я оне був муж, який був благ і доблесний, за що був прозваний отцем в Русі. І той мав жону і дві дочки. Мали вони худобу: корови і багато овець, і з ними бував він у степах. Та ніде не знайшов мужів для дочок своїх.
Тож молив він Богів, аби роду згасання присікли. І Дажбог почув мольбу ту, і по мольбі дав йому вимолене, як було передречено таємно се: «Се Бог гряде межи нас і будемо народжувати, бо вже Ясна тче йому».
Тут Бог Велес отроча несе йому. Грядемо їх назовемо до Богів наших і тому речемо хвалу: Буде благословен завжди, нині і прісно, від віку й до віку!»
(переклад Г. Лозко)

Отже, як вже зазначалося, я вирішив шукати помилку чи плутанину саме у версії, поданій у «Велесовій книзі»:
«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.»
Тут варто зауважити, що існують деякі розбіжності у варіантах перекладу цього місця. Окрім зазначеного (Г. Лозко та Б. Яценко) я зустрічав ще такі:
«Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми не скіфи, а коровенці – анти, руси, боруси і сурожці; і тако стали дідо русове» (Дан Берест) та
«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці: скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове.».
В кожному з наведених перекладів зміст фрази дещо різниться (повернемось до цих розбіжностей трохи згодом), але основа співпадає:
«І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми…»
Тож саме на цій частині я й вирішив перш за все й зосередити свою увагу.
Перше, що мені кинулось у вічі – це те, що слово корова містить буквосполучення ор. Отже, вже туманно вимальовується якась прив’язка до Батька Ора. Так народилася гіпотеза, що волхв – автор дощечки 7-є «Велесової книги» чи неправильно зрозумів відомий йому переказ, чи невірно переписав початковий текст, або ж ця помилка була вже в початковому тексті чи переказі – більш ймовірною мені видається саме ця, остання версія.
Тут мені одразу можуть заперечити, що в оригіналі тексту «Велесової книги» (мається на увазі дослівний запис різ тексту книги кирилицею, виконаний Ю. Миролюбовим) ніякої корови нема, натомість є крава:
«а дажбо нас родіве кренз краву замунь а то бедехшемо кравенце а скуфе антіве русы борусень а суренжецы тако сме стахом дедь русове»
Тут, звичайно, не посперечаєшся, але… Давайте не забувати, що наша православна віра була притаманна всім слав’янським народам (я не маю на увазі на час написання «Велесової книги», оскільки частина слав’янських народів на захід від Русі на той час вже була християнізована – тож я маю на увазі час написання первинного тексту чи виникнення переказу, з якого, ймовірно, взято досліджуваний текст). Звичайно ж, мова цих народів дещо різнилася, хоча загалом була цілком зрозумілою одне одному. Тому я вирішив подивитися корову в усіх слав’янських мовах (звісно ж, в усіх, окрім московської, оскільки її носієм є народ, дуже й дуже далекий як від слав’янських, так і від індо-європейських народів взагалі, тож мова ця розвивалася за власними, зовсім іншими законами, та й на розгляданий час цієї мови ще й близько не існувало, як власне і її носія, бо дикі угро-фінські мерянські племена –майбутні москвини тоді ще бігали в шкурах і полювали на ведмедів у своїх лісах, не маючи й гадки про такі поняття, як народ чи держава). Тож подаю переклад слова «корова» на інші слав’янські мови:
крава - болгарська, македонська, сербська;
карова – білоруська;
krowa – польська;
krava - словацька, словенська, хорватська;
kráva – чеська.
Варте також уваги й литовське karve.
Як бачимо, корова в сучасному варіанті існує лише в українській мові, а в переважній більшості сучасних слав’янських мов маємо – крава. Не треба забувати, що навіть на час написання «Велесової книги» (не кажучи вже про час походження ймовірного джерела досліджуваного тексту)сама руська нація, а відповідно й мова, не була ще остаточно сформована і складалася переважно з полян, древлян, сіврів. Та що й казати про ті часи, якщо навіть в сучасних говірках різних місцевостей України наявні доволі істотні діалектичні відмінності.
В принципі, наведені дані можна трактувати як завгодно, і навіть скоріше вони мали б свідчити проти моєї гіпотези, ніж за неї, аби не одне невеличке але: в багатьох давньослав’янських словах буквосполучення ра тотожне буквосполученню оро (порівняй: прах – порох, мрак – морок, врата – ворота, храбрий – хоробрий, град – город тощо). В усіх наведених прикладах слова з ра є нічим іншим, як скороченою формою відповідних слів з оро. Тож по аналогії: кравакорова. До речі ра-оро – не єдина форма скорочення: також можна зазначити ла-ололато – золото, влада – володіти, длань – долоня). Цілком логічно припустити, що спершу з’явилося саме слово, а тоді вже його коротка форма, яка й потрапила до інших слав’янських мов, оскільки розселення слав’янських народів відбувалося саме з теренів України, а не навпаки. Врешті решт, наша сучасна корова напевне, що не зі стелі взялася. Отже, присутність у первинному тексті саме корови, а не крави цілком могла мати місце.
Відстоявши прийнятність слова «корова» в давніх текстах, маємо рухатись далі. Припускаючи, що корінь плутанини саме в «корові», маємо розкласти це слово, виокремивши буквосполучення (а точніше – вже слово) Ор. Маємо к-Ор-ову (оскільки в оригіналі: кренз краву). Тут хочу зауважити, що це словосполучення на мою думку краще перекладати не «од корови», як це зроблено в усіх художніх перекладах, а «через корову», тобто : «І Дажбо нас народив через корову Замунь» - вважаю, що так буде і ближче до тексту (кренз ближче до сучасного через, ніж до од), і точніше за змістом (адже народжує особа жіночої статі від особи чоловічої статі, а не навпаки, тоді як особа чоловічої статі може народити лише через особу жіночої статі, і дарма, що в даному разі в ролі особи чоловічої статі виступає сам Дажбог). Тому тут і надалі перекладатиму кренз як через.
Отже, маємо к-Ор-ову. Відкинувши поки що к- (з ним ми розберемося згодом), отримаємо Орову. Тут, здається, все зрозуміло: адже Орову означає «ту, що походить від Ора». Але маючи на увазі варіант В. Войтовича, в якому йдеться про двох дочок Ора, я припустив, що в первісному варіанті було все ж не Орову, а Орове, тобто множина від Ор (закінчення –ове неодноразово зустрічаємо у «Велесовій Книзі» на означення множини: отцове, русове); або ж Орови – ті, що походять від Ора. Тому пропоную зупинитися саме на варіанті к-Орови, бо цілком ймовірно, що першоджерелом досліджуваного тексту був саме усний переказ (Орови або Орове і Орову фонетично дуже близькі, тож така плутанина виглядає доволі правдоподібною).
Тож тепер маємо к-Орови (к-Орове), отже залишилося розібратися з префіксом к-. Відверто кажучи, спершу й сам не знав, яким боком його сюди втулити, і вже був підготував загальну фразу, що, можливо, у наших предків префікс к- означав, щось похідне жіночого роду. Та подібне необґрунтоване припущення навряд чи б кого задовольнило, тому все ж вирішив спробувати розібратися…
Спочатку мені згадалося, що в сучасній українській мові багато іменників жіночого роду утворюються за допомогою закінчення -ка (дошка, ручка, пляшка, жінка та ледь не безліч інших). Цікаво, що закінчення -ка використовується також при утворенні іменників жіночого роду від відповідних іменників чоловічого роду (студентка, секретарка, русинка, хорватка, господарка, володарка тощо). І в мене виникло питання: а звідки ж це закінчення взялося? Певно, що відповідь ховається в глибині віків, тож мені спало на думку звернутися до санскриту – прадавньої мови, основи якої, за ствердженням багатьох сучасних вчених (і не лише українських), формувалися арійськими племенами (нашими пращурами) на українських теренах. У зв’язку з цим одразу пригадалася всім відома «Камасутра», в якій, як я вже знав, кама означає кохання. Кохання тієї ж миті засоціювалося в мене з продовженням роду, і перед моїми очима постав старовинний знак, поцуплений юдеями з арійських релігій – так звана «зірка Давида» - два перехрещені трикутники, що символізують жіноче та чоловіче начало, причому, якщо розглядати його згори донизу, спершу йде жіноче начало (трикутник, спрямований вістрям вниз), а нижче – мається на увазі розташування основи трикутника – чоловіче начало (вістрям догори). Тож я припустив, що слово кама (кохання), безпосередньо пов’язане з продовженням роду, яке й символізує так звана «зірка Давида», також складається з двох частин, які означають чоловіче і жіноче начало. Тому я вирішив розкласти кама на ка і ма (наштовхнула на цю думку аналогія з китайським інь-янь). Причому, виходячи з розташування трикутників у символі продовження роду, ка має бути жіночим началом, відповідно ма – чоловічим. Можливо, фахівці на цьому місці криво посміхнуться: мовляв, я намагаюся винайти велосипед, бо їм це все давно відомо. Але для мене, як і (впевнений) для переважної більшості православних українців, це новина – тож у будь-якому разі нагадати про це не зайве.
Та повернемося до ка-ма. Зазирнувши до словника санскриту, я знайшов ось що:
кана – дівчина (в іншому словнику знайшов також значення донька);
каньяка – жінка;
калатра – самиця.
Отже, слова, безпосередньо пов’язані по суті з жіночим началом, та які власне й уособлюють це жіноче начало – жінка, дівчина, самиця – у санскриті починаються на ка-, що, на мою думку, цілком підтверджує гіпотезу про те, що ка означає са́ме жіноче начало.
На цьому можна було б і зупинитись, але, про всяк випадок, як то кажуть – для чистоти експерименту і підтвердження гіпотези, що частини ка і ма в слові кама означають жіноче і чоловіче начало, я вирішив перевірити також і ма. Я був дещо розчарований, не знайшовши у словнику слова «чоловік». Але вирішив не здаватися, пригадавши, що, наприклад, в англійській мові, яка також відноситься до арійських, слова «чоловік» і «людина» позначаються одним словом man, що за дивним збігом починається з ма (чи це справді просто збіг?). І знайшов у словнику наступне:
манавах – людина;
март – людина;
матха – чоловічий монастир.
Отже, в дослідженні про значення ка можна сміливо ставити переможну крапку.
І, відволікаючись від нашої «корови», можна зробити два цікаві загальні висновки:
1. Закінчення -ка для іменників жіночого роду в сучасній українській мові, цілком можливо, завдячує санскритському ка, яке означає жіноче начало.
2. Санскритське кама (кохання) має дві складові ка і ма, що відповідно означають жіноче і чоловіче начало.
3. Цей висновок спав мені на думку, коли дану працю практично було вже завершено. Але мені згадалася наша богиня родючості Макоша (інші варіанти – Мокоша, Макеша, Макошь, Мокошь), яка є покровителькою і жіночої животворної сили, і навіть у деяких джерелах виступає, як покровителька кохання. В одному з джерел (якийсь московський Інтернет-ресурс) її ім’я трактується складеним з двох частин: Ма (мати) і кош (кошик, кошара, кош), а відтак сама богиня Макоша, визначається не як богиня родючості, а як богиня врожаю, підсумків господарського року, подавальниця благ, що суперечить переважній більшості джерел і усталеним традиціям православної віри. Тож я ризикую висловити з цього приводу своє власне припущення.: ім’я Макоша розкладається наступним чином: Ма-ка-оша, де ма – чоловіче начало, ка – жіноче начало, а оша – просто закінчення, яке іноді зустрічається в іменниках жіночого роду в українській мові (ноша, калоша, пороша, воша). Поєднання чоловічого і жіночого начала саме й символізує родючість, а отже цілком відповідає уявленню про Макошу, як богиню родючості. Цілком можливо, що друге а (після к) просто «проковтнулося» з часом для благозвучності як зайва ненаголошена голосна перед наголошеною, і, таким чином, першопочаткове Макаоша перетворилося на Макоша. Звичайно, ця версія сумнівна, але, на мою думку, вона варта уваги фахівців – дослідників православної віри.

Але повернемось до корови. Враховуючи вищесказане, слово «корову» в первісному тексті перетворюється на ка-Орови (або ка-Орове): жінок, що походять від Ора, тобто доньок Орових. В результаті маємо:
«І Дажбо нас народив через доньок Орових…»,
що й вимагалося довести в даному дослідженні.
Але залишаються відкритими ще декілька питань:
- Хто в такому разі є Замунь?
- Як вписується у текст слово кравенці, адже автор дошки 7-є «Велесової книги» виводить його як логічний наслідок походження від корови Замунь?
- Який з варіантів легенди про походження Орійського роду є первинним: про корову чи про дочок Ора?
- Яким чином могла статися розглядана плутанина корова – доньки Орові?
Спробую відповісти на ці питання по порядку.
Отже, звідки взялася Замунь і хто це така? Для початку треба зауважити, що у самій «Велесовій книзі» корова Замунь згадується лише двічі: перший раз – у досліджуваному рядку з дошки 7-є, а другий – у дошці 8(2):
«Тут бо корова Замунь іде до поля синього і починає їсти траву ту і молоко давати. І тече те молоко до хлябів, і світить уночі звіздами над нами.»
Тут мушу зазначити, що в оригіналі не Замунь, а Земунь: «ТУБО ТО КРАВА ЗЕМУНЬ
Русин
Автор теми
Звідки: Київ
Репутація: 0
З нами: 8 років 6 місяців

Повідомлення #2 Svitovyt » 30.10.2011, 23:31

Svitovyt M
Адмін
Аватар
Вік: 52
Звідки: Запоріжжя
Репутація: 13
З нами: 12 років 2 місяці

Повідомлення #3 Русин » 31.10.2011, 10:46

Русин
Автор теми
Звідки: Київ
Репутація: 0
З нами: 8 років 6 місяців

Повідомлення #4 Svitovyt » 31.10.2011, 22:26

Svitovyt M
Адмін
Аватар
Вік: 52
Звідки: Запоріжжя
Репутація: 13
З нами: 12 років 2 місяці

Повідомлення #5 Русин » 01.11.2011, 20:35

Русин
Автор теми
Звідки: Київ
Репутація: 0
З нами: 8 років 6 місяців

Повідомлення #6 Русин » 01.11.2011, 21:05

Світовит,
Вибач, але мені знову потрібна твоя допомога:
1. У якійсь юдейській чи юдо-християнській книзі (чи то в Торі, чи в Біблії) написано, що до раю можуть потрапити лише жиди. Часом не пам'ятаєш, де саме?
2. Наскільки мені відомо, церква поцупила в нас термін православ'я десь у 16 ст. Чи ти часом не знаєш якесь авторитетне історичне джерело, яке підтверджує цей факт? Це щоб остаточно поставити на місце деяких тупоголових юдо-християнських прибічників.
Русин
Автор теми
Звідки: Київ
Репутація: 0
З нами: 8 років 6 місяців

Повідомлення #7 Vlast » 01.11.2011, 23:57

Vlast
Звідки: Прикарпаття
Репутація: 0
З нами: 8 років 6 місяців

Повідомлення #8 Русин » 02.11.2011, 18:11

Vlast,
Величезна подяка!!!
Русин
Автор теми
Звідки: Київ
Репутація: 0
З нами: 8 років 6 місяців

Повідомлення #9 Русин » 06.11.2011, 09:39

Vlast,
Якщо можна, ще одне питання: На які джерела можна послатися, що під час християнізації 2/3 населення Русі було знищено?
Досі в дискусіях ніхто цього не намагався заперечити, але раптом трапиться такий "розумник"...
Русин
Автор теми
Звідки: Київ
Репутація: 0
З нами: 8 років 6 місяців

Повідомлення #10 Svitovyt » 12.11.2011, 10:54

То умовні числа, адже документальних підтверджень немає.
Svitovyt M
Адмін
Аватар
Вік: 52
Звідки: Запоріжжя
Репутація: 13
З нами: 12 років 2 місяці

Повідомлення #11 Русин » 12.11.2011, 17:04

Русин
Автор теми
Звідки: Київ
Репутація: 0
З нами: 8 років 6 місяців

Повідомлення #12 Svitovyt » 12.11.2011, 18:15

Svitovyt M
Адмін
Аватар
Вік: 52
Звідки: Запоріжжя
Репутація: 13
З нами: 12 років 2 місяці

Повідомлення #13 Русин » 13.11.2011, 09:51

Русин
Автор теми
Звідки: Київ
Репутація: 0
З нами: 8 років 6 місяців

Повідомлення #14 Vlast » 13.11.2011, 10:49

Vlast
Звідки: Прикарпаття
Репутація: 0
З нами: 8 років 6 місяців

Повідомлення #15 Svitovyt » 13.11.2011, 13:50

Svitovyt M
Адмін
Аватар
Вік: 52
Звідки: Запоріжжя
Репутація: 13
З нами: 12 років 2 місяці

Повідомлення #16 Русин » 13.11.2011, 14:59

Русин
Автор теми
Звідки: Київ
Репутація: 0
З нами: 8 років 6 місяців

Повідомлення #17 Svitovyt » 13.11.2011, 15:08

Русин
Я тут теж вбачаю вплив міфології. Святополк тотожний Перуну, а брати Борис і Гліб - це як два роги Велеса. Коли Святополк б'є між ріг, то він опиняється "окаяним". Два брати мають бути побитими, як у весільному обряді Володимира з Рогнедою.
Тому маємо історичну неправдивість, бо на час смерті Бориса і Гліба його не було в Русі.
Svitovyt M
Адмін
Аватар
Вік: 52
Звідки: Запоріжжя
Репутація: 13
З нами: 12 років 2 місяці

Повідомлення #18 Ясна » 21.11.2011, 09:32

Хочу додати, що у при сватанні дівчину називали теличкою. тобто в народі існувало поетичне порівняння жінки =корови
Ясна
Репутація: 18
З нами: 12 років 2 місяці

Повідомлення #19 Русин » 25.11.2011, 18:36

Русин
Автор теми
Звідки: Київ
Репутація: 0
З нами: 8 років 6 місяців

Повідомлення #20 Ясна » 28.11.2011, 13:40

Ясна
Репутація: 18
З нами: 12 років 2 місяці

Наст.

Повернутись в Загальний

Хто зараз на форумі (базується на активності користувачів за останні 5 хвилин)

Зараз переглядають цей розділ: 1 гість

cron