Поезія на рідновірську тематику

Список розділів Загальна Загальний

Опис: Загальний форум
Модератор: of

Повідомлення #1 Русин » 13.07.2013, 10:09

Пророкую

Чи ж вічно ми будемо бидлом,
Рабами в оселі своїй?
Я вірю - нарешті набридне
Нам скніти вигоями в ній.

Я вірю - нарешті зречемось
Чужинцям служить - хай їм грець!
Й на ноги з колін підведемось,
Бо вже увірветься терпець!

Бажання свободи засяє
У руського люду в очах
І Сварги вогонь запалає
У щирих арійських серцях.

Згадаєм, чиї ми онуки,
Й стомившись з покори і втеч
Візьмемо в натружені руки
Арея Великого меч!

Відтворимось з Нави у Яві
Й під прапором рідних богів
Підемо на битви криваві
Трощити своїх ворогів!

Здіймемо знамено Свароже
І шлях нам осяє Дажбог
Й устелемо стервом ворожим
Стежки визначних перемог!

І все, що створила нам Лада,
Повернем у власність свою
Й назавжди здобудемо владу
В святім українськім краю!

Й тоді відновимо кордони,
Що їх Святослав встановив,
І скинем з небесного трону
Огидних чужинських богів!

Воскресне прабатьківська віра -
Здригнуться Яхве та Аллах
Й пройдеться Перуна сокира
По їхніх брахманів шиях.

А Дана очистить всі ріки,
Унісши ворожую кров -
Очистить від гнилі навіки,
І в них потече вже любов!

Відродиться велич і слава
По тисячолітній імлі
Й постане могутня держава
На рідній арійській землі!


Нова дорога

І гряне над землею грім небесний
І знов Христа Ісуса розіпнуть
Та цього разу він вже не воскресне
І вже не вчитиме нас спину гнуть.

Не вчитиме терпіти і коритись
І скніти мовчки в рабському ярмі -
Ми навчимось за рідну землю битись
Й нарешті покладемо край чумі!

Збагнем: ми не раби, а діти божі,
Не вівці в стаді й аж ніяк не ґої,
Й здіймемо на списи полки ворожі,
Як в давнину робили руські вої.

Відтак збере нас батько Ор на раду
І розпочне вершити правий суд
І ось тоді розкається за зраду
Прабатьківської віри руський люд

І обере собі нову дорогу,
Похопиться - та ж геть не так він жив,
Бо зрозуміє: в дійсності не Богу,
А "богом обраним" усе життя служив.

Й пустеля навкруги Аршалаїма
Не буде вже для нас свята земля,
А буде рідна ненька Україна -
Її ліси і ріки, і поля.

І вже юдей не поганятиме вкраїнцем
(бо ніби власне так Господь велів)
І назавжди затямлять всі чужинці,
Що ми переродились із хохлів.

І у світів довічній круговерті
Не буде до облуди вороття
Навік відкинем хрест - цей символ смерті,
І оберемо Сонце - знак життя!


Церква

Смиренний дух, смиренне тіло,
Смиренні думи в головах -
Шепочуть "Господи, помилуй!"
Смиренні люди у церквах.

І опустившись на коліна
Перед іконою Мерця,
Ми молимось за тіло тлінне
В ім'я і Сина, і Отця.

І не про те ми молим Бога,
Аби зберіг землі красу -
Вимолюєм легку дорогу,
Дешевий хліб і ковбасу...

Десь бійня сталася кривава,
Але - то в іншій стороні,
І кажемо: "Ісусу слава!",
Бо ми не маєм там рідні...

Бо ми хохли - не українці,
Батрачим на чужих панів.
Тож хай знущаються чужинці:
Господь терпів і нам велів...

Весь руський люд неначе вимер:
Замкнув і душі, і вуста,
Бо князь кривавий Володимир
В провідники нам дав Христа.

І впала Руськая держава,
Що в ворогів вселяла жах.
І вже ні величі, ні слави -
Перетворилось все на прах.

То може варто схаменутись,
Замислитись: куди іти?
Та віри рабської позбутись,
І скинути з себе хрести!

Так, рідну віру ще не пізно
Нам відродить в своїх серцях,
Й пробачать нас кумири грізні
І навернуть на Правий шлях...

Я визираю у віконце:
З-за хмар всміхається Дажбог,
І я іду назустріч Сонцю,
Бо він єдиний справжній Бог!


Останній бій

По-рабськи молимось і живемо рабами
На рідній поневоленій землі.
Віками правлять тут чужі пани з попами:
Жиди, татари, ляхи, москалі...

Та Мати-Слава б'є уже крилами
І кличе русичів мечі гострить,
У битві вирішальній з ворогами
Орійський рід і віру захистить.

Пліч-о-пліч станемо ж і рушим наші лави,
Відродим Русь у величі своїй -
Дух невмирущий князя Святослава
Нас поведе у переможний бій.

Нову могутню вільну Україну,
Квітучу, як весняний сад,
Збудуємо на нинішніх руїнах
І наведем у власній хаті лад.

Свята орійська віра православна
Повернеться назавжди з забуття
І українську націю прадавню
Спрямує до славетного життя!

Повік Христовій вірі вже не бути -
І знов постануть ідоли Богів
На мальовничих берегах Славути
Із золота церковних куполів.


Хрещена Русь

За рідну віру православну полягли,
Бо не схотіли віри рабської терпіти
Твої, святая Русь, найкращі діти -
Ті, що Вітчизні славу здобули -
Князь Володимир повелів їх вбити.

Він Русь продав за імператорську корону,
Жадобою всевладдя одержим.
Братів убивши підступом лихим,
Цей хтивий напівкровка сів на троні -
За це, напевне, й нарекли його святим!

Отак Іудами зробились наші предки,
Кумирів зрадивши - й покарані жорстоко.
І навертається сльоза мені на око,
Бо ми тепер в руках чужих маріонетки -
Від тих часів й до нинішнього року.

Криваві цифри - дев'ять вісім вісім -
Вкарбовані в історію держави,
Та бидло й досі славить дату цю криваву,
Й злостиво шкіриться рабинів писок:
Бо рід Орійський відбуває в Наву.

Прошу, благаю: вирини з пітьми,
Народе мій - прокинься, пробудися
З дурману-сну й довкола озирнися,
Й на свого ката меч караючий здійми,
Та кров'ю вражою, дивись, не захлинися!

Вогнем й мечем хрещена мати-Русь,
Твої Боги таки до тебе повернуться!
І золотом Дажбожі промені проллються -
Шкода лиш: я години тої не діждусь,
Та нові покоління вже діждуться!


Притча про Рай

Облиште власні справи на хвилину
Й послухайте історію корисну,
Як жили в білім світі дві людини
Та мали віру в Бога різну.

Один був ревний християнин:
В трудах й молитві віку доживав,
Смиренний, праведний мирянин,
І алкоголю зовсім не вживав.

Іменував себе раб Божий.
Байдужий до земних утіх,
Не мислив й не чинив негоже,
Й жінок не знав, бо це є гріх.

Ні з ким не бився й не сварився.
Коли ж хтось ляпаса давав,
Мовчав і навіть не гнівився
Та іншу щоку підставляв.

А другий звав Дажбога татом
Орійської цей чоловік був віри.
До праці вельми був завзятий
Та й до розваг – але не через міру.

Як всяк, радів життю, сміявся
Й слівце гостреньке часом промовляв,
І до дівчат гарненьких залицявся,
Й хмільного келиху не оминав.

Та ось звершилася Господня воля,
І смертний час для них обох настав.
Втім, дещо різна їм судилась доля
У Вирії, куди їх Бог забрав.

Орієць з Богом за столом гуляють
І теревенять – кожен про своє.
А християнин посуд прибирає,
Напої й страви їм до столу подає.

Терпів-терпів, та більше вже незмога,
Й благально на коліна впав,
Прийшовши в решті решт до Бога,
Й про наболіле з сумом запитав:

"За що ж ти, Боже, так мене образив?
Щодня я вправно бив тобі чолом!
Й спокусу будь-яку долав щоразу.
Чому ж не я з тобою за столом?

Чому, скажи мені на милість,
Не він – я посуд мию й подаю?
Скажи, Господь, де ж справедливість
Ще має буть, як не в Раю?"

Бог неквапливо обернувся,
Почувши мовлення палке.
Тоді ледь зверхньо посміхнувся
І відповів йому таке:

"Рабом ти жив, рабом помер,
Рабом приповз мені на Суд.
Яке ж єство твоє тепер
Стоїть навколішках отут?

Чому ж в тебе на серці рана?
Чи бачив де таких нахаб,
Щоб за одним столом із паном
Сидів його нікчемний раб?

Натомість, з рідним своїм сином
(Бо в Яві мені сином був)
Чого б не випити чарчину,
Щоб веселіше день минув?

Тож зараз пригадай, нещастя,
Що за життя я говорив:
По вірі кожному воздасться!
От саме так я і вчинив."


Бог є добро

«Бог є добро, Бог є любов» –
Попи нам проповідують завзято.
Чому ж потоками лилась невинна кров
З сокири інквізиторського ката?

Чому ж у полум’ї «святих» вогнів
Горіли книги – наукові праці?
Чому Ісус вщент знищити велів
Величний дух колись могутніх націй?

Чому ж в усіх христосівських «святих»
По лікоть руки у крові народів?
Чому розпуста процвітає й гріх?
Чому нещадно губиться природа?

Чому й понині у «святих» церквах
Благословляються правителі огидні?
Чому весь світ руйнується у прах?
Чому не праведні панують, а негідні?

Не збільшилось любові й доброти
З приходом християнської облуди –
Лиш гой нікчемний у суспільстві ти;
Занепад й деградація повсюди.

Втім, знаю я: недовго вже чекать –
Замислюватись врешті стануть люди,
Й почнуть уперто істину шукать.
Настане мить – й спаде з очей полуда.

Нова людино, Сонце привітай!
Ота брехлива лицемірна віра
Здихає геть. І покладе їй край
Арея меч й Перунова сокира!


Жертва Христа

Що ж насправді віддав
Той, хто "світ врятував",
Якщо знав, що воскресне із мертвих?
Мучусь ночі і дні –
Розтлумачте мені:
Так у чому ж тоді його жертва?

Як гріхи всім прощав
І за людство страждав,
Ніби давши себе на розправу?
Отже, "жертва" Христа –
Не інакше – проста
Циркова недолуга вистава!

Дзвін колишніх звитяг
Обернувся на прах,
Й ми самі обернулись на гоїв.
У ярмі живемо
Й, мов раби, мовчимо.
Не шануємо справжніх героїв,

Що загибли в бою
За Вітчизну свою,
Не чекаючи на воскресіння –
Ні в юдейських байках,
Ні в загробних світах
Не шукали для тіла спасіння.

Рід орійський, вставай,
Прави світ прославляй,
З рабства духу звільняй своїх в'язнів!
За свободу борись,
А не мовчки корись
Хробакам розіп'ятого блазня!
Востаннє редагувалось Русин 14.07.2013, 11:35, всього редагувалось 3 раз(ів).
Русин
Автор теми
Звідки: Київ
Репутація: 0
З нами: 8 років 3 місяці

Повідомлення #2 Русин » 24.11.2014, 17:32

Лист Афранія

З далекої провінції до Риму
Я шлю привіт тобі з тривогами своїми.

Від служби котрий рік відпочиваю,
Тож часу вдосталь для читання маю.

Потрапила мені до рук предивна книга,
І моє серце відтоді закуте в кригу –

Від неї холодом могильним віє –
Подібні речі відчувати добре вмію:

Ти ж пам'ятаєш, що мої передчуття
Не раз урятували нам життя.

Ту книгу написав юдейський ребе
(Ім'я зазначу потім за потреби) –

У мене й досі всюди вуха й очі,
Тому і знаю все, що знати хочу.

Євангеліє зветься книга та,
І йдеться в ній про житіє "Христа" –

Його Ісусом автор називає.
Як дійсно ж звали – навіть не згадаю.

Оскільки грецькою я володію вільно,
То прочитав її – брехня суцільна:

Юпітером клянуся, друже мій,
Бо я був свідком – очевидцем тих подій.

Було це понад десять років тому.
Хто той Ісус – і досі невідомо:

Пройдисвіт чи то просто навіжений,
Чи дурник-блазень, чи пророк блаженний.

Постійно пленталась за ним якась голота –
Десяток-два юдейської бидлоти:

Нездари, ледацюги і невдахи –
Ті, що в торгівлі й ремеслі зазнали краху.

Ісус той вештався юдейськими містами,
Частенько зазирав у божі храми,

Перевертав лотки торговців ситих,
За що бував нерідко ними битий.

Він проповідував аскетам царство Боже,
Учив не мислити й не діяти негоже.

Юдеї його гнали звідусюди –
Таких розумників не люблять люди.

Крамольні речі говорив про владу.
Його схопили й звинуватили у зраді.

Служив тоді я прокуратору Пілату,
Тож добре пам'ятаю й суд, і страту.

Та автор книги бреше, наче пес,
Що вже на третій день Ісус воскрес:

Я бачив, як ховали його тіло.
Якщо бажаєш – покажу могилу,

Де прах його покоїться й донині,
І тліє у тій самій домовині.

Втім, бреше ребе не лише у цьому,
Й Ісуса вчення перекручує свідомо:

Дає та книга жебракам у Рай дорогу
Й велить молитися Христу як Богу,

Коритися, терпіти і страждати,
Насильству й кривді не протистояти,

Довіку в рабстві духу жити
Й ніколи опір злому не чинити...

По теренах Імперії всієї
Чума ця розповзлась, крім Іудеї.

Прикинь тепер, мій друже, що і де,
Й куди така "духовність" заведе?

Ісус, народжений за Августа правління,
Повинен людству ніби принести спасіння:

В епоху розквіту, добробуту і миру
Прийшов він знищити народів рідну віру.

Скажи ж мені як видатний стратег й мислитель,
Від чого світ врятує врешті цей "спаситель"?

Хоч золоті часи Октавіана
В минулому (навіки йому шана!),

В столиці лад, і на замку кордони –
Здається, що нема загрози трону.

В колоніях панує злагода і спокій,
Хіба що бунт десь спалахне поодинокий.

Проте, не меч зруйнує Рим, а слово –
Означена релігія Христова.

Давно вже я не вхож до цезаря в палати,
Та інтересу до політики не втратив:

Тіберій вчив нас дбати про державу –
З тих пір і бережемо її славу.

А ти у Римі маєш вплив і досі,
І Клавдій іноді в тебе поради просить.

Відтак, ідея мого задуму проста:
Віддай-но Клавдію цього листа –

Нехай його уважно прочитає.
Як далі діяти – напевно, знає.

Хай зробить висновки і віддає накази,
І знищить в корені оту заразу.

Майбутнє світу у твоїх руках –
Не дай йому перетворитися на прах.

Тож доклади зусилля і старання:
Врятуй і Рим, і людство. Твій Афраній.
Русин
Автор теми
Звідки: Київ
Репутація: 0
З нами: 8 років 3 місяці


Повернутись в Загальний

Хто зараз на форумі (базується на активності користувачів за останні 5 хвилин)

Зараз переглядають цей розділ: 1 гість