Світовит Пашник,
Волхв РПК
Жаля (Желя, Жля)
– Богиня похоронного обряду, плачу, яка супроводжує покійного до
поховального вогнища. Могила називається жальник; "жаліти" – заспокоєння
людини; "желати" – бажання на майбутнє, а для померлого повернутися на
цей світ. Відома у давній героїчній поемі "Слово о полку Ігоревім": "За ним
кликнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі, смагу людям несучи в
полум'яному розі". [4].
Найбільше Жаля
згадується у Велесовій Книзі. У різних перекладах ВК Жаля може бути ім'ям
Богині або сприймається як слово "жаль". Можливий варіант, що Жаля Велесової
Книги є одне з імен Матир-Сви, адже вона, також може опікуватися померлими,
що загинули на полі бою, якщо розглядати її образ як Вечірньої Зорі.
Уривки з
Велесової Книги про Жалю:
"Се Душі
Пращурів наших од Іру зрять на нас. А там Жаля плакається і верещить нам,
яко ми не бережемо Прави, Нави і Яви, не бережемо бо се, на то й глузуємо."
[1, ВК,1].
"І тако стали
між русами распрі і усобиця, і Жаля стала між ними. І почала плакати і
вирікати їм. Да не гряднемо за ними, яко там буде погибель наша, і
допечемося до тої пори, якож не збуде од нас ніщо... Жаля велика з Кариною
тому, хто не дорозуміє словеса ті, і грім єму небесний, аби повергся додолу
і не востав вище." [1, ВК,8].
"І се Жаля
жалює над ворогами, і Горинь горює о смерті їхній, яко од руки Божеської се
вергнуті. Се Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і
замерли. І поля ті повнені суть мертвими кістками і главами усіченими, й уди
од тілес урізані се валялися на траві. І сморід іде од полів тих, і ворони
летять до них, мертві очі довбати і їсти мужеські м'яси, многі понищені."
[1, ВК25].
"І то се
молились Богам про ту Жалю і Горуню тую." [1, ВК,30].
"Кара його буде
тяжка і рід його ізвержений, і Жаля не оплачеть його, ім'я його забудеться."
[1, ВК,32].
"А се тече туга
велика в краю нашім, яко димами степи наповнялися до Сварги, також Жаля
плачеться за нас." [1, ВК,37а].
Василь
Скуратівський зазначає, що "опікунство над тими, хто загинув на полі бою
далеко від різних домівок, і брала на себе Желя. Вона була, очевидно,
Богинею померлих, а також смутку, оплакування і жалоби. Звідси й споріднені
однокореневі слова – жалоба, жалітися, жалісливість, жалкування тощо." [3,
93].
Також
Скуратівський В.Т. висловив думку, "що Жля або Желя ідентична із
старогерманською Богинею померлих Гель або Геля." [3, 93]. З цим ми можемо
погодитися. В германо-скандинавській міфології Богиня підземного світу (Гельгейм)
зветься Гель (давньоскан. Hel – "та, що обіцяє горе"). Термін "Гель" має
прив'язку до усіх давньогерманських мов, включно староанглійський hell
("пекло"). Також часто вживається вираз: "Піти до Гель", що означає
"померти".
Припускаємо, що
три Богині Жаля, Карина і Горинь можуть уособлювати трьох прях, які відомі в
інших народів, як скандинавські Норни, грецькі Мойри чи римські Парки [див.
2]. І їх можна ототожнювати з трьома світами: Жалю зі світом мертвих Навою,
Карну зі світом законів Прави, і Горинь зі світом життєвим Явою. А всі вони
плачуться за мертвими, бо після народження колись прийде смерть, а потім
відбудеться воскресіння. І так обертається вічне коло життєоновлення.
Малюнок
Сонцеслава (Віктора) Крижанівського
Література:
1. Велесова Книга / переклад, коментарі
С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7530 (2022). – 192 с.
2. Пашник С.Д. Православ'я – Віра наших Предків. –
https://svit.in.ua/stat/st71.htm
3. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734
с.
4. Яценко Б. "Слово о полку Ігоревім" та
його доба. – К., 2000.–
https://www.svit.in.ua/kny/slovo/slovo_yatsenko.pdf
26 жовтня 2022р.
Стаття входить до збірника:
Пашник С.Д. Рідні Боги. – Запоріжжя: Руське Православне Коло.
http://www.svit.in.ua
