До розділу 

 

 

Руське Православне Коло

 

 

Стрибог

Світовит Пашник,

Волхв РПК

 

 

Один із головних Богів Русі Стрибог, як правило, вважається Богом вітру, повітря. Георгій Булашев про вітер в народних віруваннях пише так: "У чотирьох кінцях світу стоять чотири величезні чоловіки з непомірно великими вусами і губами і безперервно дмухають один на одного. Який із цих чотирьох велетнів дмухає у певний час дужче, з того боку й буває вітер тоді". Або: "Чотирьох велетнів замінюють також якісь чотири таємничі істоти, за розпорядженням головного Вітродуя, дмухають з чотирьох кінців землі". [3, 264, 265].

 

В Біблії також зазначається про чотири вітри: "І знову звів я очі свої та й побачив, аж ось чотири колісниці виходять з-між двох гір, а ті гори – гори з міді. В колісниці першої коні червоні, а в колісниці другій – коні чорні, а в колісниці третій – коні білі, а в колісниці четвертій – коні пасасті, міцні. І відповів я та й сказав до Ангола, що говорив зо мною: Що це таке , мій пане? І Ангол відповів та й сказав до мене: Це чотири небесні вітри, що виходять після стояння перед Господом усієї землі." [2, Захар.,6, 1-5].

 

 

Але не все так просто, коли побачимо, які в нього символи і які обрядові дії роблять навколо його образу, то перед нам постане могутній Бог. Цілком правильно, що Стрибог внесений до пантеону князя Володимира: і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош..." [6, 47].

 

У "Слові о полку Ігоревім" вітри названі "внуками Стрибога", вони йому підвладні: "Се вітри, Стрибожі внуки, віють з моря стрілами на хоробрі полки Ігореві". Також треба навісти слова Ярославни, що, напевно, мають відношення до Стрибога: "О Вітре-Вітрило! Чому, Господине, насильно вієш ти? Чому несеш хиновські стрілки на своїх невтомних крильцях на воїв мого лада? Хіба мало тобі було гір під хмарами віяти, леліючи кораблі на синім морі? Чому, господине, мою радість по ковилі розвіяв?" [13].
Велесова Книга про Стрибога теж зазначає як Бога, що пов'язаний з вітрами: "І тако Стриби свистять во степах, а Борей гундів до полуночі, небезпечуючи [*тривожачи] нас." [4, ВК,5б]; "І ті без тризни полягли. І Стрибове лише пляшуть над ними, оплакуючи їх за Овсеня." [4, ВК,7ж]; "Сварогу славити і Дажьбогу, які же суть у Сварзі пречистій, Перуну і Стрибогу, які громами і блисками повелівають. А Стрибог вітри ярити на землю ся іме." [4, ВК,38а].

 

Галина Лозко пише, що у римлян Стрибог вважався богом-винищувачем, богом війни, жорстокої битви і був відомий під іменем Сатурна, якому передував етруський Сатрес. Назва цього небесного грізного Бога, як вважають, походить від слова 'страта' ('стріті' – знищувати). [див. 7, 41,42].

 

На святилищі човнового типу "Триглав" на Хортиці образ Стрибога, на нашу думку, займає центральне місце, там де має бути щогла, яка тримає вітрила (щогла тотожна Світовому дереву, його листя – вітрила). Це місце називається Треба – жертовник посеред святилища у вигляді великої колоди має слугувати місцем для розтину жертви, а також колоду для страти злочинців, тобто саме їх віддавали у жертву Богові для подальшого перевтілення. Слова "Треба" і "Стрибог" мають спільне походження. Також з жертовником пов'язані слова "страва", "страта", "стригти".

 

 

Святилище "Триглав" на Хортиці. Колода "Треба" посередині позначає Стрибога, напроти видніється образ Перуна

 

Їжа, що покладена на требу, переправляється до Богів Сваржичів або до душ Предків, що поєднані з ними. Це відбувається через повітря, що за давніми космогонічними уявленнями знаходиться між Небом і Землею, або через щоглу чи Світове дерево, що тягнеться до Неба. Тому й досі існує звичай носити поминальну їжу на освячення до храму або на кладовище. На могилі-човні частину їжі залишають біля хреста-щогли. [див. 8, 117-118]. Щогла в центрі човна є своєрідним переходом, де треба залишити жертву, часто місце приготування їжі облаштовували біля щогли.

 

Покажемо аналоги такої колоди, що замінює щоглу. При дослідженні в 1901 р. в Керчі склепа ІІІ-ІV ст. знайдено зображення судна. Над судном зображено солярний знак у вигляді кола, що поділено променями на вісім частин з точкою в кожному з них. [12, 53]. Можемо припустити, що центральна надбудова позначає щоглу, а сонячне зображення могло бути на вітрилах.

 

Зображення судна в склепі ІІІ-ІV ст. в Керчі. [12, 54].

 

На схемі восьмикутної зірки (авторська) Стрибог займає місце центру, від якого відходять вісім променів (роза вітрів). Вони визначають одні з головних свят року. Стрибог зв'язковий між Богом і людьми, посередник між Верхнім і Нижнім Світами. "Стрибнути" – підскочити до Бога. Основне свято Стрибога – Вітрогон 15 липня, яке позначає стихію Повітря.

 

 

Писанка з розою вітрів

 

Також роза вітрів нам вказує на інші свята, що припадають на 21 день від чергового прояву Сонця: 15 квітня, 15 жовтня і 15 січня. Кожна з цих дат має прив'язку до жертви.

 

Так в юдеїв перед Песохом 15 нісана (квітня) був розіп'ятий на шибениці у вигляді Хреста Ісус, як жертва. Він має уособлювати Сонце. Це відбувалося на Голгофі (Лисій Горі), де мали астрономічне спостереження за Сонцем, при східній орієнтації Сонце сходитиме в центрі хреста, рамена якого відбивають горизонт. А відповідно на хрестовидній щоглі (Хресне Дерево) розпинали вітрила з образом Сонця, так як плавали переважно вдень. То зі сходом Сонця і піднімали вітрила, а із заходом їх згортали. Вітрила віддавали тріпатися в жертву вітрам. То цілком логічно, що на вітрилах має бути символ пов'язаний із Сонцем.

 

Можливо зрізана щогла тотожна паскам – високим калачам-фалосам з жертовним насінням зверху, що печуться на Великдень (25 березня) і Рахманський Великдень 15 квітня, який відповідає юдейському Песаху. А так як свято Песаха повинно, за сучасними правилами, бути не раніше рівнодення, то виходить, що вийшла накладка свят. Виходить, що сама жертва, страта на хресті, паска більше відповідає Рахманському Великодню – середині весни.

 

Інше народне свято, що пов'язане з переходом і жертвою, є Отдання, Чаклунський день (15 січня – середина зими). Вважалося, що в цей день слід бути обережним, щоб чаклунки, які можуть "давати даннє", не наслали на людину біду чи хворобу. З огляду на це, люди виробили чимало ритуалів, щоб повертати назад "даннє" та відвертати погані наслання за допомогою молитов і замовлянь. Вірогідно, до таких захисних дій слід віднести й те, що в цей день після вечері залишали горщик із кашею на припічку для домовика. [див. 1, 37-38; 9, 44].

 

Цікавим для нас є Собор Святого Петра і площа перед ним. Посередині площі встановлено єгипетський обеліск, привезений в Рим імператором Калігулою. Від обеліска по бруківці розходяться промені з травертина, влаштовані так, щоб обеліск виконував роль гномона. Цей обеліск посеред площі має таке ж значення як Щогла або Дуб, які слугують віссю Всесвіту, навколо яких обертається світ. А на самому жертовнику-колоді також можна облаштувати гномон. В цьому розумінні підтвердимо версію, що Стрибог пов'язаний також із часом. Наприклад, Г.Лозко пише, що "Стрибог близький до грецького Кроноса – Бога невмолимого часу, який поглинає, страчує те, що сам породив" [7, 42]. Площу можна уявити як циферблат годинника, тоді стріла від центру буде ходити по колу і побивати цифри-змії. На могилах замість хреста часто ставлять обеліски, тому це рівнозначний символ.

 

Собор Святого Петра і площа перед ним

 

Тож Стрибог уособлює особливе жертовним місцем, яке одночасно є розою вітрів і поєднанням Землі і Неба. Це місце переходу і центру світу. Через нього до Неба доходять прохання людей і вирішується подальша доля. Вітри лише підвладні йому, як і стріли, що летять у повітрі. Тому важливим є попутний вітер для човнів і благодатний для полів.

 

З вищенаведених ознак Стрибога ми можемо пояснити і обряд росів (Х ст.), що здійснювався на острові Хортиця, який згаданий у творі "Про управління імперією", імператора Костянтина Порфірородного: "… вони досягають острова, який зветься островом Св. Григорія. На цьому острові вони здійснюють свої жертвопринесення, оскільки там стоїть величезний дуб: приносять в жертву живих півнів, укріплюють вони й стріли навколо [дуба], а інші – шматочки хліба, м'ясо і все, що має кожний, як велить їх звичай..." [10, 19]. Тобто роси, подолавши небезпечні пороги, за перехід між світами давали жертву біля Дуба-щогли, де сам острів був наче човен. Тому і стріли навколо Дуба теж були призначені Стрибогу.

 

Ми враховуємо, що можуть бути накладки функцій Богів, тому розглянемо деякі такі випадки. Дуб є деревом Перуна, а вірніше буде сказати, що Роги Велеса – це є Дуб, між яких Перун кидає свої стріли. Олександр Знойко приводив різноманітні приклади тотожності Перуна і Стрибога. Або в іншому випадку Стрибог – це стріли Перуна. [див. 5, 77].

 

Ми все ж маємо розрізняти цих Богів. На існуючому зараз сучасному святилищі "Триглав" на Хортиці, на нашу думку, Перун стоїть посередині трійці Богів напроти Стрибога-Треби (див. світлину). Якщо ми це поглянемо на гербі Тризубі, то у площині місце Стрибога у вигляді колоди-щогли відсутнє, тобто він зільється з Перуном і середній зуб проходить наскрізь через центр у вигляді булави чи копія-стріли. А ось у вертикальному положенні середній зуб буде заміняти щоглу човна-тризуба (якщо два крайніх зуба вважати за кінці або в розрізі за борти човна), тим більше, що вгорі зуба часто ставлять хрест.

 

Існує багато слів і назв з коренем "стр", які пов'язують із Стрибогом. Вони близькі до його прояву і переважно пов'язані з рухом, але є такі що не вписуються в його дію, можливо є співзвучними чи прикритими від нашої свідомості.

 

Микола Ткач підсумовує: "Як узагальнюючий міфосимвол Стрибог є самодостатньою космогонічною сутністю і постає в розмаїтті образів, атрибутів, символів, що є передумовою видозміни швидкостей та напрямків взаєморуху матеріальних точок світобудови. Стрибог переймає в собі весь спектр імпульсивно-поступального та колобіжного руху, що відбувається в окремих системах, об'єктах, суб'єктах та середовищі існуючого буття." [11, 144]. В будь-якому разі, Стрибог має свою особливу роль серед природних проявів Богів Русі і вшановувався як центральний чинник, навколо якого обертався Всесвіт.

 

Література:

1. Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян на природу: Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других родственных народов / А. Н. Афанасьев. – М.: Современный писатель, 1995. – Т. 2.

2. Біблія /переклад Огієнко І. – ВБФ "Східнослов'янська гуманітарна місія", 2016. – 1360 с.

3. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: космогонічні укр. народні погляди та вірування. – Київ: Довіра, 1992. – 416 c.

4. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 192 с.

5. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. Наук.-попул. ст., розвідки. – К.: Молодь, 1989. – 304 с:

6. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.

7. Лозко Г.С. Коло Свароже: Відродження традицій. – К.: Укр. письменник, 2005. – 222 с.

8. Пашник С.Д. Духовне значення Хортиці // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Основи теорії військової справи та бойових мистецтв", м. Запоріжжя, 20 квітня 2007 р. – Запоріжжя, 2007. – С. 112-128.

9. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.

10. Слов'янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу "Релігієзнавство" для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання / Укладач В.О. Артюх. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – 126 с.

11. Ткач М.М. Володимирові боги: міфологічний зміст та систематизація головних персонажів язичницького культу. – К.: Український центр духовної культури, 2002. – 190 с.

12. Шаповалов Г.И. Корабли веры: Судоходство в духовной жизни древней Украины. – Запорожье: Дикое Поле, 1997. – 160 с.

13. Яценко Б. "Слово о полку Ігоревім" та його доба. – К., 2000. – https://svit.in.ua/kny/slovo/slovo_yatsenko.pdf.

 


Сонцеслав Крижанівський. Стрибог

 

09.04.2021

 

Стаття входить до збірника:

Пашник С.Д. Рідні Боги. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 100 с.

 

http://www.svit.in.ua

До розділу