До розділу 

 

 

Руське Православне Коло

 

 

Мокош

Світовит Пашник,

Волхв РПК

 

 

В переліку пантеону володимирових богів, що згадує "Повість врем'яних літ", це єдина Богиня: "…і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош…" [5, 47].

Іван Огієнко (митрополит Іларіон) наводить кілька проклять христосівців, де згадується Мокош: "У "Слові нікоєго Христолюбця" XI віку найповніше подано списка слов'янського Олімпу: "Вірують в Перуна, і в Хорса, і в Мокошь, і в Сима, і в Регла, і в Вили, їх же числом тридевять сестриниць глаголять (кажуть) невігласи, і мнять богинями..., і огневі моляться, зовуще єго Сварожичем... і Вилам, і Мокоші, і Симу, і Реглу, і Перуну, і Роду, і Рожаниці, і всім тим, іже суть тим подобні" [4, 93]. Слово Св. Григорія Богослова: "І нині по українам (по окраїнах) моляться єму, проклятому богу Перуну, Хорсу, Мокоші". [4, 94]. "Слово, як погани кланялися Ідолам" XI ст.: "Тім же богом требу кладуть і творять і словеньский язик: Вилам і Мокошьі, Диві, Перуну, Хьрсу, Роду і Рожаницам, Упирем і Берегиням, і Переплуту, і верьтячеся пьють єму в розіх." [4, 374]. Устав Преп. Савви, за рукописом XVI віку: "Ли (или, чи) сплутила (зблудила) єси з бабами богомерьския блуди, ли молилася єси Вилам, ли Роду і Роженицам, і Перуну, і Хорсу, і Мокоши, пила и їла". [4, 380].

Для визначення функцій Мокоші, на жаль, не допоможе Велесова Книга. З такою назвою ми зустрічаєм тільки слово "мокошани": "А в лісах дубових Лісичі во вітвях колисатися зачали, а бороди хмелем утчені, і власи в травах – тії суть листи зелені і мокошани (можливо водорість), якож в подах сплять, того до бороди затичена. [1, ВК,38а].

Тому пошукаємо відповідь в дослідників, щоб зрозуміти, що являє Мокоша. Про Богиню Іван Огієнко дає досить цінну інформацію, з якою можемо погодитися: "У цій богині дослідники мітологи добачували сонцеву сестру, богиню дощу. Літопис подає її, як Мокошь, а інші пам'ятки додають іще й форму Макошь, пізніше Мокоша… Уважалася Мокоша в Україні ще й покровителькою пологів та породіль."

Для протиставлення Огієнко наводить думку про фінське походження Богині: "Е. Аничков уважає Мокошу фінською богинею, що, по підбитті, мусіла підлягти Київському Перунові й увійти в число Володимирових богів. Мала вона й гадальний характер. Саме слово неясного походження, – його зближають з мордовським Мокша, черемиським Мокш"… (Рибаков писав, що "y самої моpдви-мокши такого божества немає. – С.П.). Натомість "Ягіч уважав Мокошь за слово слов'янське, в якому -ошь закінчення, як напр., у слові пустошь." [див. 4, 109-110].

Цікаве і корисне нам порівняння в Івана Огієнка Мокоші і Марени: "Є ще одна стародавня богиня, – це Марена, богиня весни, добре знана у слов'ян, а особливо в українців, її завжди пов'язують з Купайлом, або й звуть жінкою його. Часом Марену в'яжуть з Мокошею… Свято Марени святкується над водою, звідси пішла, певне, й її назва Марена, від лат. Marinus – морський. Часті й інші фонетичні форми: Морена, Морина, Моряна." [4, 119].

Гальковский М.М. писав, що "чехи шанували Мокошь божеством дождю та сиpості, і до нього пpибігали з молитвами і жертвоприношеннями під час великої посyхи". [2, 33].

 

Герб села Мокошин в Чехії

 

Академік Борис Рибаков зазначив, що Макошь майже завжди згадується в джерелах поруч з вилами-русалками. Етимологія імені цієї богині пов'язана зі словом "къшь", "кощь", що позначає "жереб", "долю ", а також є кореневою основою слів, що позначають різні ємності для зерна: "кошь"– кошик, візок для снопів; "кошьница", "кошуля" – плетені з лози ємкості. Плетений закут для овець називався "кошара". В ритуальної вишивці XIX в. на рушниках-набожниках Макошь зображалася як центральна фігура всієї композиції. На рушниках для весняних обрядів Макошь зображалася з піднятими до неба руками, як би молиться окропити дощем зорані і засіяні поля. До днів літнього сонцестояння, коли земля вже майже виростила нові колосся, Макошь зображалася оточеною сонячними колами і з руками, що вказують до землі. Все це дає право вважати Макошь дуже давнім землеробським божеством, "матір'ю врожаю", богинею життєвих благ і достатку.

Протягом середньовіччя відбувалося відтиснення Макоши християнською Богородицею (Марією) і заміна нею давньої язичницької богині. Культ Макоши перетворився в культ християнської Параскеви-П'ятниці. Абсолютно винятковий інтерес представляє апокрифічних календар кінця XIX ст., який визначає святкування 12 п'ятниць протягом 12 місяців. [див. 8, 416-417].

У висновку Борис Рибаков Макошь (Мокошь) визначає, як давню Богиню Землі (Мати-сира-земля) та плодючості. І може бути прирівняна до грецької Богині Землі Деметри. Також вважав, що її образ є на Збруцькому ідолі на головній лицьовій грані з рогом достатку. [див. 8, 423].

Багато рідновірів підтримало думку Рибакова і теж визначає Мокошу як Богиню Землі. Ми спробуємо спростувати цю версію на прикладі євангельських персонажів. Церква також плутає двох Марій: одна мати Сонця-Ісуса, а інша має виступати його сестрою і дружиною. Тобто розділяємо Богородицю Марію – Землю (наш відповідник Мара) і Марію Магдалину, що має уособлювати Воду, звідси і море (наш відповідник Марена). В церковній символіці є велика помилка, коли праворуч від Царських (Райських) воріт ставлять образ Ісуса, а ліворуч Діви Марії, яку розуміють як матір Ісуса, а має стояти його дружина Магдалина.

 

 

Мокоша в святилищі "Триглав"

 

В святилищі зі східною орієнтацією "Триглав" на Хортиці розташування Богів є правильним. Там Мокоша стоїть в трійці ліворуч, що наближає її до темної місячної сторони, якою опікується Чорнобог.

На прикладі Світового Яйця пари Богів виглядають наступним чином: Батько-Небо (Сварог) і Мати-Земля (Рожаниця), а вони породжують Сонце і Воду, тобто Дажбога і Мокошу, які є братом і сестрою та одночасно складають шлюбну пару. Дажбог може уявлятися фалічним символом Батька-Неба, а Мокоша – вологим лоном Матері-Землі. Тому вона зберігає у кошику чоловіче сім'я (кашу) і дбає за плодючість. У нас, як і в юдеїв, існує поняття кошерності – запліднення, освячення. Професор Володимир Шухевич про поліжницю пише, що "не вольно її до часу виводу дальше як 35 кроків відходити від хати, аби не занечистила поля, на яке вона, ще некашерна, ступила би." [10, 15]. А при народженні пуповина може символізувати нитку життя, яку невидимо тче і далі Мокоша. Тому до неї зверталися породіллі і просили щасливої долі для дитини і щоб не обірвати нитку життя.

Доля – це також Богиня, яка пряде долю людині. Свято Долі відзначається 24 листопада. На свято Долі відбуваються молодіжні вечорниці, дівчата ворожать на судженого, варять кашу і закопують у садку (символи кохання) з примовкою: "Закопали горщик каші, ще й кілком прибили, щоб до нас на вулицю парубки ходили". Напевне, Доля є також ознакою місячної сутності і має відношення до Мокоші, яка приймає до свого лона кашу-насіння. [6, 120].

Слід згадати, що співзвучні з Мокошею поняття є в індуїзмі. Микола Ткач зазначає: "Зв'язуючи та обриваючи нитку життя, Макоша в кожному разі постає в образі сили, що звільняє живу душу. Санскритське "мокша", що фонетично ототожнюється з ім'ям богині, означає "звільнення". [9, 107]. Мокша в індійській філософії звільнення від сансари, циклу народжень, страждань та обмежень цього світу. Мокша – це найвищий моральний рівень досконалості, після досягнення якого призупиняється еволюція душі (припиняється вплив на неї карми). [див. 3, 395]. Хоч кілька дослідників прив'язується до цього індуського терміну, він все ж не відповідає нашій Мокоші, бо Богиня управляє долею людини. І від неї залежить смерть (колоса, фалоса) і народження нового життя (пагону, дитини).

Свята Макоші в календарі РПК виставлено за аналогією до подібних свят ушанування Мокоші у різні пори року: Ляльник – 23 квітня, Мокоша літня – 24 липня, Мокоша осіння – 24 жовтня та Оксана – 24 січня. Можливо свято відзначали за постійними числами місячно-сонячного календаря в ніч з четверга 22 числа на п'ятницю 23 числа. Місяць на ці числа приймає форму літери "С" – розкритого лона. Символ "лунниця" має відповідати лону жінки. Одночасно це роги Велеса, які утворюють Місяць. Тому з цього виходить, що зв'язок Велеса з Мокошею є закономірним.

 

 

Це підтверджується і більш давньою символікою святилища-обсерваторії доби бронзи на Хортиці, що також поєднала в собі образ Велеса у вигляді голови тура з рогами, що охоплюють хату, де має горіти вогонь як зародок Сонця, і одночасно це є жіночій двір, що уособлює лоно жінки (див. малюнок святилища). [7, 40].

 

 

Макоша мала б уособлювати низину, луки з водоймою, як місячна чаша. Але є інша думка, про яку також маємо сказати. В Миколи Ткача читаємо: "Найхарактерніше місце проявлення сутності Макоші – верхівка гори, макушка. На це вказує і ряд фонетично споріднених з її ім'ям слів: макушка – верхівка; макушка – баня церкви, верхівка; маковиця – верхівка гори. Верхівки гір у наших предків-язичників були в особливій пошані. Самі гори розподіляли за міфологічними особливостями. Одні з них вважалися священними, інші нечистими, такими, що на їх верхівках проявлялися персонажі замогильного світу. В Україні гори ще називають могилами… Особливою популярністю в переказах користується Лиса гора, що вважається місцем зборища нечистих сил та відьом. Священними (святими) горами вважаються ті, на верхівках яких знаходилися кринички..." [див. 9, 101].

Ми не бачимо в цьому протиріччя у визначенні ознак Мокоші. Так як невід'ємною частиною лона є живіт вагітної жінки, що безумовно нагадуватиме нам гору з пупом-криничкою. Хоча криниця на горі край проблематична, то швидше її замінюють вівтарі – заглиблення-чаші в камені, куди потрапляє дощова вода.

Навіть мертві клалися до могили в зігнутому вигляді неначе положення дитини в утробі. У Велесовій Книзі Магура – одна з назв Птиці Матир-Сви: "То бо Магура співає пісню свою до січі. А та Птиця од Інітра [*Індри] іде." Магура – це велика гора (Мати-гора), як символ вагітності Землі, таку назву мають географічні об'єкти: кілька гір в Карпатах, горні масиви в Словакії, печера в Болгарії, округ та місто в Бангладеш. [1, 160].

За святом Макоші – виходу води з лона, на наступний день має бути народження сонячного Бога. Можна припустити, що всі 12 місяців відбувається одна і та ж подія виходу Води і Сонця на 23-24 чи на 24-25 числа в залежності від тривалості місяця 30 чи 31 день. Також припускаємо, що там, де свято Мокоші в церковному календарі припадає на 22 число, то ця фіксація відбувалася в місячно-сонячному календарі, коли місяць мав 29 днів. Тобто від свята Макоші до 1 числа наступного місяця має бути 9 днів, а від сонячного свята 8 днів. [див. 6].

Ми маємо Богиню Мокошу, що уособлює вологе жіноче лоно Матері-Землі. Від неї залежить плодючість навколишнього простору: поховання насіння і породженню нового життя. Тому вона вирішує, яка доля нас чекатиме у вічному колі життєоновлення.

 

Література:

1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 192 с.

2. Гальковский М.Н. Боpьба хpистіанства съ остатками язычества въ древней Руси. – Т. I. – Харьковъ: Епархіальная Типографія, 1916. – 376 с.

3. Завгородній Ю.Ю. Мокша // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. – К.: Абрис, 2002. – 742 с.

4. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с.

5. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.

6. Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 184 с.

7. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на острові Хортиця // Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: РПК, 7529 (2021). – С. 27–43.

8. Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М.: София, Гелиос, 2001. – 744 с.

9. Ткач М.М. Володимирові боги: міфологічний зміст та систематизація головних персонажів язичницького культу. – К.: Укр. Центр дух. культури, 2002. – 192 с.

10. Шухевич В. Гуцульщина. – Ч.3. – Львів: НТШ, 1902. – 270 с.

 

 

25.04.2021 р.

 

Стаття входить до збірника:

 

Пашник С.Д. Рідні Боги. – Запоріжжя: Руське Православне Коло.

 

 

http://www.svit.in.ua

До розділу