Світовит Пашник,
Волхв РПК
Мал. Олесі Вакуленко
Літній прояв
Дажбога – Купало (Купалбог, Купайло, Рай). Купалбог править від літнього
сонцестояння до осіннього рівнодення, коли його замінить інший прояв Дажбога
– Миробог.
Купалу ще
називають Раєм, так Федькович О.Ю. з людської оповіді повідомляє, що у "Прабога-Вседержителя
було чотири сини і дочка… третій Рай, з котрого потім зробили Івана". [4,
123]. Літня пора – це дійсно Рай на нашій Богом даній землі. Припускаємо, що
ім'я Рай є основним ім'ям літнього Бога Сонця, а Купало є його епітетом.
Можливо Рая слід ототожнювати з єгипетським Богом Сонця з ім'ям Ра. Тим
більше, що саме на цей період припало і їхнє новорічне свято.
Купало відомий
у Велесовій Книзі [1]:
"Купалва прийде
у вінку, який же возлежить на голові його, сотчений од віття зеленого і
цвіту, і плодів." (ВК, д.8).
"Себто Купаль
гряде до нас і рече нам, яко маємо стати горді і чисті тілами і душами
нашими." (ВК, д.21).
"І се Купало
укаже для нас знамя на звитягу над ворогами, і те маємо творити." (ВК,
д.28).'
"Купалбогу,
який до Митнищ (Митниць) правити має і всячеське омовіння." (ВК, д.38а).
Микола
Костомаров зазначає: "І тому справедливо деякі мітографи називають Купала
богом земних плодів. Як сенс найвищої сили сонця, він дійсно був божеством
родючості." [5, 247]. Купалу зображують з відповідними ознаками чоловічої
сили та войовничості.
Раніше при
шестиденному тижні (див. годинник) в році було 60 тижнів, тому на кожне
правління сонячного божества між сонцестояннями і рівноденнями припадає по
15 тижнів. Кожен тиждень у відносному порівнянні якби дорівнював одному року
життя. На панування Купала від літнього сонцестояння до осіннього рівнодення
відповідно припадає вік від 30 до 45 років. В людському житті на цей час
зрілості має бути родина і діти, ось чому плодючість і сила Купали є
основною ознакою.
Святкують
Купало на день літнього сонцевороту. Свято символізує народження нового
прояву Сонця, і тим самим завершується панування Ярила.
На літнє
сонцестояння небесне світило знаходиться у куполі – найвищій небесній точці,
тому дні найдовші, а ночі найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує
найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди.
В календарі
день Купали припадає на 24 червня, а основне святкове дійство відбувається
напередодні ввечері 23 червня, коли у світові води заходить Ярило. Тоді і
розігрують весілля Купали (Коструба) і Марени-Води, проводячи хороводи
навколо їхніх ляльок та весільного деревця з верби Купайлиці. Відбуваються
купання у водах та стрибки через вогнище. І найтаємніше пошук квітки
папороті – символу кохання. [див. 7].
Висновок Миколи
Костомарова: "… два зображення – чоловіче і жіноче, Купало й Марена –
означають Лада-Свентовита – світлоносне начало і жіноче водне начало або
Девану: тепер вони називаються в народі цар вогонь і цариця водиця. Купало є
одна з номінацій божества; Купало означає того, що совокупляє, як Ярило
того, що збуджує до кохання. Слова "Купало (або Іван) купався, накупався, та
впав у воду" означають, що Лад-світло кохався з Деваною – водним началом і
з'єднався шлюбом, з цього з'єднання утворилася повне життя і любов у
творенні. Шлюб сонця з водою був найвеличнішим торжеством всього творіння:
від того за народними повір'ями і сонце три рази зупиняється на день св.
Іоанна, і птахи, і звірі, і квіти, і дерева радіють." [5, 246].
Символіка
поєднання двох стихій у нас зазначена на державному прапорі, де Сонце
занурюється у Світові Води. Або дають інше тлумачення прапору: "золотокосі
поля під синім небом", бо на цей час визріває пшениця, і такий краєвид на
свято Купала є в багатьох куточках нашої країни. [див. 7].
У Александра
Ґейштора читаємо: "На Русі найраніші письмові згадки назви Купала датуються
XIII ст. (Купалія) та XIV ст. (множина – Купали), пізніше трапляються назви
Купала і Купало, свято Івана-Купала (24 червня), а також назва ляльки Купало
або Купайло, що використовується під час обряду". [2, 236].
Приведемо
цитати з книг про свято Купала у баченні христосівців. Приведемо цитату з
книги Миколи Костомарова "Слов'янська міфологія": "Жодне з народних свят не
залишалося у слов'ян з його явно язичницькими надбанням після прийняття
християнства, як купальське. Духівники в Росії намагалися винищити його і не
могли досі, але залишили нам цікаві описи. У "Стоглаві" (XVI століття)
скаржаться, що проти свята "рождества Иоанна Предтечи против ночи и во весь
день до ночи мужи и жены и дети в домах и по улице, и ходя по водам глумы
творят со всякими играми и всякими скоморошествы и песни сатанинскими, ночью
в роще, омываются водою и, пожар запалив, перескакаху по древнему некоему
обычаю" (Русс. прост. празд., IV, 37). В "Синопсисі" говориться, що в
Малоросії "в навечерии рождества св. Иоанна Крестителя, собравшиеся ввечеру
юноши мужеска и женска и девическа пола, соплетают себе венцы от зелья
некоего и возлагают на главу и опоясуются ими. Еще ж на том бесовском
игралище кладут огонь и окрест его емшеся за руце нечестиво ходят и скачут и
песни поют, скверного Купала часто повторяюще и чрез огонь перепрескакующе"
(Синопсис, 48). [5, 244].
Наш Густинський
літопис пише про те: "Сему Купалу, бъсу, еще и донинъ по нъкоихъ странахъ
безумнии память совершаютъ, наченше Юнія 23 дня, въ навечеріє Рождества
Іоанна Предитечи, даже до жатвы и далъй, сицевымъ образом (въ Арх. списку
прибавлено: соботки на якую память): съ вечера собираются простая чадь,
обоего полу, соплетають себъ вънцы изъ ядомого зелія, или коренія, и
препоясавшеся быліемъ возгнътають огнь, индъ же поставляють зеленую вътвъ, и
емшеся за руцъ около обращаются окрестъ оного огня, поюще своя пъсни,
преплетающе Купаломъ; потомъ черезъ оный огонь прескакують, оному бъсу
жертву себе приносяще". (Полн. Собр. Русск. лът. II. стр. 257.) [3, 24].
В Польщі такий
звичай називався соботка і в XVI столітті служив звеселянням навіть вищого
прошарку. Нам подали заповіт матері, каже Ян Кохановський, відомий поет
польський, щоб коли соловей перестане співати і сонце вступить в знак Рака,
неодмінно була палили Соботка (Dzieje Jana Kochanowsk., Krak., 1693). У
західних слов'ян це свято, зване також Соботка, так вкоренилося, що, за
звістки Ходаковського, на просторі декількох сот верст 23-го червня ввечері
гори Судетські, Коконоші і Карпати здаються палаючими (Истор. Мал. Росс, т.
III). [5, 244].
Західнослов'янське ім'я Купала – Руєвит, це літній прояв Святовита. "У
Саксона Граматика описується в Каренці ідол, що зветься Ругієвит. Він мав
сім голів і сім мечів, а восьмий, оголений, тримав в руці. Висотою він
перевершував всякий людський зріст (Sax. Gramm., р.294). Він називався богом
війни... Ім'я Ругієвит, здається, правильніше буде прочитано Руйєвит (бо h
додавали там, де м'які букви у слов'ян, як і Гієровит замість Яровит); воно
походить від Руйний – червоний, гарячий, вогнений, так що бог означає світло
в кульмінації своєї діяльності... і відмінність між Яровитом і Руйєвитом
буде такою, що перший значить весну, а останній літо. Сім голів і сім мечів
означають повну силу божества..." [5, 212-213].
Одним із
суперечливих питань – це поєднання мітологічного образа Івана Хрестителя з
Євангелії і свята Купала, що тримало назву Іван Купало. В народних піснях
Іван і Купало переважно згадуються разом. Вважають, що христосівці поставили
свято Івана Хрестителя на свято літнього сонцестояння, як і Ісуса Христоса
на відзначення зимового сонцестояння, бо в самій Біблії не згадується дні
народження цих двох мітологічних персонажів.
Етнографи з
цього приводу не дуже переймалися пошуками стародавнього витоку імені Іван і
звісно пояснили, що то персонаж з біблійної розповіді. Так в Степана
Килимника читаємо: "…Купало або Купайло, що з часом, після прийняття
християнства, з'єдналося з святом церковним – народженням Івана Хрестителя.
Тому й носить це свято подвійну назву – "Іван Купало." [4, 431].
Ми ж зазначимо,
що ім'я Іван досить розповсюджене у варіаціях серед різних народів Євразії.
Воно переважно позначає вогонь, вечір. Можливо це епітет Сонця що заходить,
бо від літнього сонцестояння починається зменшення дня. Тобто це Сонце
другої половини року. [див. 6, 42].
Також дуже
важливо усвідомити, що давні люди після свята Купала могли мати Новий рік чи
то літо. Треба врахувати зразок юдейського календаря з подвійними новими
роками, коли за весняним рахуються місяці, а за осіннім роки. Тому тут може
бути лінія 1 січня – 1 липня. Такий Новий рік відомий в Єгипті, коли після
літнього сонцестояння чекали місяць-молодик і починали відлік.
Орієнтацію на
схід літнього Сонця мають деякі давні обсерваторії в Європі. Це всім відомий
Стоунхендж, а також наше святилище обсерваторія на острові Хортиця, які
приблизно датуються ІІІ-ІІ тис. до н.е. Навіть пізніше деякі храми, що
збереглися до сьогодення мають ту ж орієнтацію.
На хортицькому
святилищі в південно-східному напряму розташоване мале святилище, що нагадує
нам равлика. Весь комплекс може бути порівняний з музичним інструментом
кобзою чи іншими знаряддями з подвійними предметами як фібули, черпаки,
праники і т.д. На кобзах в головці бачимо часто равлика, а на інших
знаряддях різноманітні сонячні символи у вигляді розеток, колес і закруток.
[див. 8].
Наразі
рідновіри наймасовіше збираються на свято Купала і проводять велике свято.
Причому Купала популярне по всій території України, як через астрономічну
подію так і багатою обрядовістю. Особливо шанованим свято стало серед
молоді, бо шлюб Купала і Марени, як приклад кохання подвигає шукати і собі
пару для шлюбного життя.
Література:
1. Велесова Книга / переклад,
коментарі С.Д. Пашник. – Запоріжжя: РПК, 7528 (2020). – 192 с.
2. Ґейштор А. Слов'янська
міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо, 2015. – 416 с.
3. Головацький Я.Ф. Виклади
давньослов'янських легенд, або міфологія. – К.: Довіра, 1991. – 94 с.
4. Килимник С. Український рік
у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги,
1994. – 400 с.
5. Костомаров М. І.
Слов'янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.
6. Пашник С.Д. Іван Хреститель
в мітологічних паралелях // Біблійна мітологія. – Запоріжжя: Руське
Православне Коло, 7529 (2021). – С. 35-46.
7. Пашник С.Д. Купало. –
Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 40 с.
8. Пашник С.Д. Символіка
святилища-обсерваторії на острові Хортиця / Священний острів Хортиця. –
Запоріжжя: РПК, 7528 (2020). – С. 27-43.
Мал. Олесі Вакуленко
http://www.svit.in.ua
