Світовит Пашник,
Волхв Рідної Віри
Людське життя
залежить від природних явищ, які сприймалося через мітологічні події. Одними
з головних Богів для людства були небесні світила – Сонце та Місяць. Саме їх
найбільше шанували люди й поклали спостереження за їхнім небесним рухом в
основу календарної та світоглядної системи. Водночас виникали різноманітні
обряди, покликані долучити людину до світотворення, щоб вона відчувала свою
причетність до Божого світу й прагнула допомагати Богам як їхній помічник на
землі.
Оскільки за
нашою вірою ми є онуками Дажбога (Бога Сонця), то наше життя уподібнювалося
до руху сонячного божества і повторювало його. За стародавніми уявленнями,
які ми намагаємося відтворити й переосмислити, під час зимового сонцестояння
старе Сонце умовно вмирало, а натомість народжувалося у своєму наймолодшому
прояві. Саме свято народження нового Сонця називають Колядою, і відповідно
виконують обрядові пісні – колядки.
Сонце починає
своє річне коло життя, яке за давнім шестиденним тижнем становило
60-тижневий цикл. Людина наклала цей цикл і на власне життя: кожному тижню
відповідав один рік. Переходи через ключові сонячні точки (сонцестояння та
рівнодення) позначали вікові етапи кожні 15 років. Умовно це виглядало так:
від Різдва до
Великодня (15 років) – дитинство;
від Великодня
до Купала (30 років) – молодість;
від Купала до
Родогощі (45 років) – зрілість;
від Родогощі до
Різдва (60 років) – дідування. [13, 18].
Серед
дослідників існують суперечки щодо назв річних проявів Сонця. Виникла
плутанина навіть серед рідновірів: дехто заперечує існування окремих імен.
Це стосується і зимового сонцестояння, яке також має мати чітке визначення
імені сонячного божества.
Юдо-євангельська традиція пов'язує цю астрономічну подію з народженням Ісуса
Христоса – мітологічного персонажа, що уособлює Сонце, попри те, що в Біблії
точна дата його народження не вказана. Основні події його життя були
співвіднесені із сонячними святами. Водночас існування Коляди як божества
багато дослідників ставлять під сумнів, вважаючи це прикладом перетворення
назви свята на ім'я Бога. Аналогічне відношення і до Купала, вважаючи це
назвою свята, або епітетом Івана Хрестителя, що занурював у воду при
посвяченні. Так Борис Рибаков пише: "от зимних колядок оформился к XVII в.
"бог Коляда", а от летнего праздника купалы произошло божество Купала." [15,
123].
Варто
усвідомлювати, що імена Богів – це передусім назви проявів природи та
епітети, якими їх наділяли. Той чи інший епітет міг ставати основним ім'ям
Бога. Тому слова, що в одних народів є іменами Богів, в інших можуть бути
звичайними словами, і навпаки. Наприклад: Телепінус – телепень; Адонай,
Адоніс, Одін – один; Харон – хоронити; Абрахам, Ібрагім, Брахма – брама,
брамар і т.п.
Вважається, що
тільки в Густинському літописі початку XVII століття Коляда згадується як
божество:
"Шостий –
Коляда; сьому празник прескверний буває 24 грудня. А тому й нині, хоч і
благодать Різдвом Христовим осіяла нас, і ідоли згинули, та, одначе, диявол
ще й досі у безумних пам'ять свою вдержав: сьому бісу в пам'ять проста чадь
сходиться в надвечір'я Різдва Христового і співають пісні такі, в яких хоч і
про Різдво Христове поминають, та більше Коляду-біса величають." [2, 41].
Також приведемо
згадки Коляди у Велесовій Книзі [див. 1, ВК]:
"То бо
покропимо о Коляді ягничем і на Русаліях, в день Ярів, також на Красну
Гору". (ВК, 7а).
В переліку
Богів: "Радогощ, Колендо і Кришень" (ВК, 11б).
"Славимо
Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди." (ВК,
31).
"Себто на
древній час много родів обирали Отця, вони же мали старців і віче, іні бо
мали князів, іже обирали по сьомому колу од Коляди до Коляди." (ВК, 33).
"І ті свята:
первено – Колядь, і друге – Яр, і Красна Гора, і Овсена Велика і Мала." (ВК,
37а).
Бачимо, що
Велесова Книга дає розуміння Коляди, як ім'я Бога, так і назви свята. Єдине
зауважимо, що є уривок з переліком Богів, що на нашу думку є упорядкованим,
де замість Коляди на зимове сонцестояння стоїть Дажбог: "Володарі наші єдині
єсь: Хорс і Перун, Яро, Купалва, Лад і Дажбо". (ВК, 8). Тут маємо Хорса і
Перуна, як протиставлення низ-верх (півмісяць-хрест), а далі починаючи з
весняного рівнодення – Яр, літнє сонцестояння – Купалва, осіннє рівнодення –
Лад, зимове сонцестояння – Дажбо.
Автор відомої
"Історії русів" приводить ряд полководців, імена яких нагадують давніх Богів
Русі. Створилася версія, що литовські князі зберігали давні вірування, тому
і мають такі імена. У нас є сумнів, щоб людині давали імена Богів. Швидше,
це мітологічні персонажі, адже у літописах часто перемішували мітологію та
історію. Ось уривок, де згадується Коляда: "И когда въ 1401 году отъ
Магистра Крыжацкаго Магнуса, послѣ многихъ съ нимъ сшибокъ и перемирій,
присланы къ Королю Владиславу съ нарочитымъ посланникомъ два окровавленные
меча, означающіе по тогдашнему рѣшительную и жестокую войну и вызовъ на оную,
то Венцеславъ, по повелѣнію Королевскому, соединясь съ воинствомъ Польскимъ
и Литовскимъ, имѣвъ притомъ своего войска тридцать семь тысячь, при
воеводахъ Ольговичу и Острогету, да при полковникахъ: Рогдаю, Полеличу,
Громвалу, Колядичу и Купалдѣю, наступилъ съ ними на Крыжаковъ…" [5, 9].
Є ще ряд давніх
згадок про святкування Коляди, але вони нам нічого суттєвого не дадуть до
пояснень. Тому перейдемо до огляду думок дослідників, які пропонують різні
трактування Коляди: як Бога Сонця, то Богиню-Сонце, а то й називають Колядою
Козу, що є Богинею Неба, яка і породила Сонце. Народна творчість допускає
різні варіанти, іноді відхиляючись від логічної системності, тому важливо
критично осмислювати такі інтерпретації.
Зокрема,
письменник Сергій Плачинда написав наступне: "Коляда – давньоукраїнська
богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога (у давніх поляків та литовців –
Коленда, молдаван та румунів – Колинда). Один із найбільших та найшановніших
персонажів міфології українців. Ім'я походить від слова Коло – стародавньої
назви Сонця. За легендою, К. щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича –
нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Пологи К. відбуваються на Землі,
здебільшого в дніпрових сагах. Цьому передує перевтілення К. в козу, аби її
не впізнала Мара, що вічно ганяється за К." [14, 29].
Цей варіант був
підхоплений різними популяризаторами давніх вірувань, хоча він має низку
відхилень від світоглядних основ, за якими від шлюбу батька-Неба і
матері-Землі народжуються Сонце і Вода. Звісно, у мітології іноді теж
трапляється різноваріантність: так єгипетська богиня неба Нут уявлялася у
вигляді корови, яка щодня проковтує зірки і Сонце та знову їх народжує; вона
була дружиною бога землі Геба. Тобто маємо перевернуте положення Всесвіту, а
таке уявлення може формуватися в нічний період.
Науковиця і
волхвиня Галина Лозко про Коляду говорить двояко – і як і про Бога, і як про
Богиню, що породжує Божича-Сонце:
"Коляда. Бог
зимового Сонця, який повертає Коло Свароже до Весни… Слово коляда
багатозначне: Святий Вечір, обряд славлення на Різдво, сама пісня,
винагорода за колядування, різдвяний подарунок. Сучасне мовознавство,
пов'язує значення слова коляда з коло, колокол, а також латинським calendae
– календар, різдвяні канікули тощо. Коло – можливо, від коло – сонце, а
також небо (подібне до гр. polos – вісь, полюс, небо, оберт; пор.
слов'янське Сварга – небесний коловорот). Але в народному уявленні існує
також жіноча постать – Богиня Коляда – не тільки як уособлення свята, але і
як Богиня-Мати, яка народжує сина Божича-Коляду, тобто молоде зимове
Сонечко. У західних слов'ян існує свято Божича (Різдво), якому випікають "Божичний
коровай". Про теїстичні риси Коляди як Всевишнього Бога можемо судити з
текстів деяких слов'янських колядок. Наприклад, у сербів і хорватів
співають:
Дай нам, Боже Колядо!
Добре пасовище, Колядо!
Для корівок, Колядо!
І овечок, Колядо!..
Ішла Коляда та й по вулиці,
Коляда! Коляда!
Та й по вулиці, по метелиці.
Прийшла Коляда на тисовий двір:
– А чи спиш, чи лежиш, пан господарю?
У колядках
Коляда згадується як персоніфікація свята або як постать Богині:
Прийшла Коляда наперед Різдва.
Коляда! Коляда!
Ой ходила Коляда, ой гуляла Коляда
По зеленому саду, по багатому двору! [11, 147-148].
Дослідник
давніх вірувань д.і.н. Михайло Козлов, наводить різноманітні версії, але
робить однозначний висновок, що "згідно з цілим рядом писемних і фольклорних
джерел, які дійшли до нашого часу древні слов'яни вірили в якогось
загадкового бога – дитину на ім'я Коляда, який вважався у наших предків
заступником породілей, новонароджених дітей і одночасно символізував
народження нового Сонця." [8].
Іван Огієнко
(митрополит Іларіон) не називав такого Бога, тому писав про свято:
"Саме слово
"коляда" безумовно латинське, від слова calendae – так звався перший день
кожного місяця, а особливо місяця января, коли він гучно святкувався. Це ж
слово зайшло й до інших народів, пор. новогрецьке колянта, болгарське
коленде чи коледа й т.ін." [4, 272].
Натомість
Микола Костомаров ще в ХІХ ст. щодо назви свята зазначав:
"Вважаю ж, що
ім'я Коляда зовсім не походить від Calendae, а скоріше тотожне слову Іола,
що означає колесо – коло сонця; то ж виходить і Коляда від коло – круг,
колесо. У відповідності релігійній це свято у слов'ян відзначається в честь,
сонця, що народжується, з чого вже слід зробити висновок, що рік слов'яни
починали з зимового сонцевороту." [9, 249].
У Миколи
Костомарова також є згадки і про прояви Бога Сонця, який у західних слов'ян
називався Свентовитом і відповідав східному Дажбогу. Для його зимового
прояву він називає Поренута:
"Біля храму
Поревітова стояв храм Поренута. Нарушевич тлумачить, що це слово походить
від poronić (Hist. Nar. polsk., t. l Mythol. Slaw.), народити, і вважає, що
він був символом сили, що народжує… Ідол зображувався з чотирма головами, а
п'яту тримав на грудях, одною рукою за бороду, а другою за лоба. У слов'ян,
як і в інших народів, було поняття про щорічне народження сонця, так
виявлявся поворот на літо, і тому Поренут чотириголовий (тому вже схожий з
Свентовитом), здається, зображував сонце в момент його повернення до
діяльності після зимового усипляння... Чотири голови були постійним
атрибутом сонця взагалі, а п'ята на грудях означала народження нового
сонця." [9, 213].
Якщо виникає
накладання образів Свентовита і його зимового прояву Поренута, то це могло
відобразитися і у Велесовій Книзі, де зимовий прояв у переліку подано як
узагальнене ім'я сонячного божества – Дажбог (див. про це вище).
Ще одне цікаве
визначення проявів Сонця дає О.Ю Федькович з оповіді людей: "До пізнання
віри Христової наші люди вірили у Прабога-Вседержителя. Мав він чотири сини
й п'яту дочку. Донька його – це наша мати земля, яку звали Ладою. Чотири
сини звалися: перший – Ад-Гад, чи змій, володар пекла, власне чорт. Він
ворогував з Богом, братами й сестрою; другий син – Яр-Ярило – св. Юр; третій
– Рай, з котрого потім зробили Івана, четвертий – наймолодший Лад або Мир, з
якого зробили Дмитра. Само сонце звали Святовидом і зображали його як лицаря
богатиря в золотім шоломі і з сьома мечами коло боку, а восьмий у руці; він
об'їздив землю білими кіньми". [7, 123].
У Федьковича в
іменах чотирьох синів упізнаються образи сонячних Богів, хоча окремо
названий Святовид. До Яра-Ярила, Раю та Ладомира особливих зауважень немає,
вони відомі з інших джерел. Натомість Гад (такий персонаж є в семітській
мітології, як Бог вдачі і щастя) за переліком має уособлювати зимове Сонце.
Але поданий образ не відповідає сонячному божеству. Можна припустити, що
зимове Сонце перебуває в потойбіччі, яке охороняє Змій, адже зима відповідає
ночі Сварожій.
Часто Боги
мають, як позитивні, так і негативні риси. Наприклад, Велес як Бог нижнього
світу одночасно приносить отрочат і проводжає померлих. Якраз один із його
образів є Змій (роги), а з іншого боку його образ вола символізує достаток.
Є англійське God чи німецьке Gott, що означає Бог, а наші відповідники год
(рік-рок), година (та ж гадина), теж пов'язані зі зміями. Змієборець на
годиннику стрілою побиває кожну годину (цифру). Та й саме річне коло – це
образ Змія. В усякому разі, до свідчень Федьковича треба ставитися з
осторогою чи з погляду іншої версії. І пам'ятаємо, що іноді народна
творчість дозволяє собі порушувати системність божественного світу, коли при
передачі інформації втрачається її зміст або виникає інша версія погляду на
священний об'єкт.
Є ще один образ
для свята зимового сонцестояння, який у дослідників також має подвійне
значення, як добре, так і зле. Мова йде про Корочуна. Ось думка професора
Степана Килимника:
"Слово "Коляда"
пояснюється різно: найбільше аргументів є за те, що коляда – це назва Нового
Року у греків і римлян: Саlandai і Саlеndае, – свято після веселих
Сатурналій – від 24 грудня по 6 січня – під час Врумалій і Вот; друга думка,
слово Коляда знаменувало Коло Сонця і "коло сонця, близько". Коло дає. А
також як Сонце-Сварожич, син Неба, було життєдайне, то й його коло (річний
круг, хід) було силою дайною. Старовинна всеслов'янська назва, видно, була "Корчун".
І ця назва пояснюється різно, але також у значенні сонця. Є пояснення, що
Корочун – це бог, що скорочував ніч, а збільшував день, і це знову таки
Сонце. Акад. М. Грушевський, як і цілий ряд його попередників істориків та
етнографів, стоїть за те, що слово Коляда таки грецького походження." [7,
67].
Натомість
Галина Лозко не вважає переконливим, що Корочун є ім'ям зимового Сонця і
пише, що зимове сонцестояння – це "Різдво Божича-Коляди, народжується молоде
сонячне світло, воно щодня прибуває й поборює темряву своїми ніжними
промінчиками, які навесні оживляють землю і всю природу. Закінчення Корочуна
– найтемнішої частини року." [11, 450].
Ім'я Корочун трохи нам нагадує Хорса, Кришну чи Христоса, що може
позначатися потойбічним Сонцем, тобто Місяцем. Схожа назва Круасан (фр.
croissant, досл. "півмісяць", токож "ріжок, підковка") – традиційний для
французької та австрійської кухонь невеликий хлібо-булочний кондитерський
виріб у формі півмісяця, чимось нагадує український виріб рогалик.
Іноді Корочуна
наділяють зовсім негативними ознаками, що наближають його до Бога смерті,
злого духа. В народі поняття "карочун" досі використовується в розумінні
смерті чи хвороби: корчитися, скорчило. [див. 6].
Можна
припустити, що подвійність образу пов'язана з самим моментом сонцестояння:
старе Сонце "помирає", а нове "народжується". А в людському житті, якщо
людина зробила сонячне коло в 60 років, то живучі далі йде по колу молодого
і має утримуватися Родом. Тому й кажуть: "Старий, що малий". Навіть поняття
"корчи" може стосуватися, як дитини, так і старого: дитина в утробі лежить
скорчено, а померлого первісно клали в могилу скорчено, наче в утробу. Тому,
можливо, дитину прагнули виправити, замотуючи у пелюшку. Також що старий, що
малий крекчуть. Можна подумати, що це лише словесний збіг, але коли він
підкріплений мітологічними діями образу, то вже можна розглядати як версію
походження імені.
Щодо
використання слова Корочун в інших народів можна дізнатися таке: Угорське.
karácsony (старий варіант kracsun, kracson) 'різдво', засвідчене в пам'ятках
угорської мови починаючи з 1211 р., виходить зі слов'янського джерела, який
відомий в давньоруському – корочюнъ 'пост перед Різдвом', а також 'карачун'
– сонцеворот. Вихідним значенням передбачуваного праслов'янського коrčunъ
могло бути швидше за все 'сонцеворот', як літній, так і зимовий. Цілком
можливо, що угор. karácsony і рум. crӑciun 'різдво Христове' запозичені
паралельно з південно-західно-болгарського (македонського) діалектного
Крачун в тому ж значенні. [див. 3, 134]. Додамо, що в молдаван Дід Мороз
(св. Миколай) – Мош Кречун. Так як ці персонажі ходять в червоному одязі, то
слід звернути на тотожність слова "красний" і "корочун", що може
символізувати Сонце, що заходить, і Місяць теж можна спостерігати красним.
Тепер
звернемося до Ксенофонта Сосенка, який широко розписав свято Коляди у книзі
"Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого", де не
тільки розглянув багатогранність свята, але й провів мітологічні паралелі.
Він наводить свідчення Терещенка ("Быть Русскаго народа"):
"В передодень
Різдва (день св. Вечора), займає в Карпатській Русі головне місце посеред
хлібного їства величезний білий хліб, що називається крачуний або крачун.
Його саджають в піч около 3-ї години й обставляють доокола калачами. Під
вечір приступають, щоб привітати Крачуна… На столі кладуть велику миску,
повну домашніх овочів і хлібного зерна; відтак вносять страву, а посередині
ставляють великого Крачуна, окруженого маленькими крачунами. З появою
вечірньої Зірки звіщають похід Крачуна…" [16, 77].
Як зазначає
Володимир Куєвда, "Символом Сонця на Україні є також знаменитий український
круглий хліб, ритуальна назва якого – "паляниця". Як і назва ритуального
ножа – колія вона теж пов'язана з атрибутом сонячного Бога – "Палом". На
Різдво паляницю як символ Сонця господар дому виносить з хати й, імітуючи
річний рух Сонця через дванадцять сузір'їв Зодіаку, обертається з нею проти
годинникової стрілки або обходить у тому ж напрямі хату (новонароджену
дитину також носять проти сонця. – С.П.). Оточення Сонця – інші зорі і
планети Чумацького Шляху – символізують пшеничні й макові зерна в ритуальній
різдвяній страві – куті. Місяць, як і Сонце, також має свою символіку і в
тваринах, і у стравах. Ритуальною стравою Місяця є українські вареники
(стара назва "пироги" – "пи" "роги", так тлумачать походження цього слова
деякі автори). Якщо паляниця і свиня за своїми контурами найближчі до форми
кола, то роги кози і вареники нагадують традиційне зображення Місяця." [10,
145].
За Сосенком,
Колядою називають: саме свято, пісню, Дідуха, калач або хліби на святій
Вечері, святкова жертва та інші сумісні символи і дії на цьому святі.
Близьку назву до Коляди мають багато народів Європи [див. 16, 82-83]. Ще
дослідник порівнює Коляду з майже однозвучним святом Калети (29-30
листопада), де вбачає вавилонську тотожність зі словом kallatu, як нареченої
Сонця. Таким же подібним до Коляди є вавилонське kalu – духівник і ka-lu-ti,
що значить духовенство, з якими К. Сосенко і порівняв інституцію колядників,
як ревних служителів старого культу. [див. 16, 87].
Хоча сама
Калита на українському святі ототожнюється з жіночим лоном (місяцем), як і
храмом, а пан Калитинський є батьком (отцем) охоронцем цієї Калити, тобто
своєрідним духівником [див. 13, 121]. Але ж одночасно із заплідненням
нареченої духівники мають охороняти і зародок Сонця – вогонь, що горів у
храмі-калиті. Виходячи з цього можуть бути і накладки значення також і
Коляди, яке ототожнюють, як з жінкою, так і з її дитиною. Причому зазначимо
ще одну схожість з назвою іншого свята Колодія (Колодки) – масляний тиждень,
де Колодкою виступає поліно, яке наче дитину пеленають. Єдине, що на цьому
святкуванні від народження Колодки до її смерті проходить тільки тиждень, що
могло бути додатком у кінці року (360+5-6 днів). Тому за цей короткий час
має здійснитися повний колодар від народження до смерті [див. 13, 162].
Аналоги
дитини-полінця є в українській казці "Івасик Телесик": "Був собі дідо та й
баба. А баба каже дідові: "Чоловіче, витеши мені з дерева дитину". Дідо
пішов у ліс, зрубав деревинку і витесав бабі дитинку. Баба зачала її бавити,
а дитинка ожила, і зробився живий хлопчик." У казці Івасик Телесик нагадує
сонячне божество, що плаває на золотім човнику зі срібним весельцем. [12,
87]. Причому, новонароджену дитину пеленають наче колодку. Ще пригадаємо, що
малі діти чіпляються до ноги чи на шию, як дерев'яні колодки для покарання
в'язнів. Тому новонароджений Божич міг отримати ім'я Коляди-Колоди.
Підсумовуючи
викладене, зазначимо, що кожен з чотирьох періодів річного сонячного кола,
має свого божественного покровителя з відповідним до його прояву ім'ям.
Коляда – це наймолодший образ Сонця, що діє від зимового сонцестояння до
весняного рівнодення і уявляється як дитина до 15 річного віку.
Дитина є
повністю залежною від батьків і є підневільною. Відповідно, у мітологічному
сенсі Коляда перебуває у "калиті" – обмеженому просторі двору, що належить
до нижнього світу Велеса. Лише з приходом весни, із закінченням холоду
(порівняй англ. cold), Коляда звільниться.
На
підтвердження нашої версії приведемо терміни зі словника Старчевського 1899
р. складеного за Остромировим Євангелієм: "колєда – см. коляда; колєдарь –
календарь; колєдник – так называвается причисляемый церковью къ осужденнымъ"
[17, 326]. Тому, як варіант, дитина є ув'язненою у своєму домі, а часто і
засудженою за свої провини. Згадаємо, що у весільному обряді наречена також
є ув'язненою, допоки за нею не приїде суджений.
У юнацькому
віці зі статевою зрілістю людина (а відповідно і сонячний Бог) може вступити
в шлюб і мати свою окрему родину чи своє вільне особисте життя і стати
охоронцем своєї "калити". А хто не встиг вчасно одружитися, того жінки на
свято Колодія осуджують за нездійснений обов'язок перед Родом і чіпляють в
покарання фалічну колодку, за яку треба дати викуп, щоб зняти [див. 13,
163].
Загалом ім'я
Коляда як епітет наймолодшого сонячного божества відкриває широкі можливості
для інтерпретацій і подальших досліджень. Думаємо наше пояснення доповнить
уявлення людини і розширить коло пошуку відповідних слів та мітологічних
сюжетів.
Література:
1.
Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське
Православне Коло, 7526 (2018). – 192 с.
2.
Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. –
К: Дніпро, 2006. – 976 с.
3.
Золтан А. К вопросу о славянском пласте венгерской христианской
терминологии / Материали от научната конференция, посветена на
1100-годишнината от смъртта на Методий, 10-11 октомври, 1985 г.,
Будапеща - Кестхей – Залавар. – Будапеща, 1986. – 201 с.
4.
Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с.
5.
Исторія русовъ или Малой России / Сочинение Георгія Конискаго,
Архіепископа Бѣлорускаго. – М., 1846. – (Репринтное воспроизведение
издания 1846 года. – Конисский Георгий. История русов) / Ответств. ред.
В.А. Замлинский. – К., 1991. – 320 с.
6.
Карачун (Корочун). –
http://ruspravda.info/Karachun-Korochun-2894.html.
7.
Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні:
У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
8.
Козлов М.М. Бог-немовля Коляда в язичницькій свідомості східних слов'ян.
–
https://svit.in.ua/stat/kozlov/kozlov_koliada.pdf.
9.
Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.
10.
Куєвда В. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі:
психологічний аспект. Монографія. – Донецьк: Український
культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, 2007. – 264 с.
11.
Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: АртЕк, 2004. – 472 с.
12.
Пашник С.Д. Біблійна мітологія. – Запоріжжя: Руське Православне Коло,
7526 (2018). – 88 с.
13.
Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Руське
Православне Коло, 7526 (2018). – 180 с.
14.
Плачинда С.П. Словник давньоукраїнської міфології. – К.: Укр.
письменник, 1993. – 63 с.
15.
Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М.: София, Гелиос, 2001. – 744 с.
16.
Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і
Щедрого Вечера / Репр. вид. – К.: Сінто, 1994. – 360 с.
17.
Словарь древняго славянскаго языка составленый по Остромировому
Евангелію / сост. А.В.Старчевскій. – С.-Петербургъ: тип. А.С. Суворина,
1899. – 946 с.
Стаття у
збірнику:
Пашник С.Д. Рідні Боги. –
Запоріжжя: Рідна Віра.
http://www.svit.in.ua
