Світовит Пашник,
Волхв РПК
Ми поєднуємо ці
два імені, і вважаємо, що це один Бог. Гальковський М.М. в своїй праці "Борьба
христианства с остатками язычества в Древней Руси" розділяє богів Дия (Дія)
і Дива. Так Дія він, спираючись на хроніки Амартола, ототожнював із божетвом
дощу і неба, тобто Зевсом. [Див. 2, 11,35]. Але з ім'я Зевс може писатися,
як через З (Ζεύς) так і через Д (Δίας), микенською di-we, що вже наближує
його до Дива, Дева.
У Велесовій
Книзі Питаре Діяє, тотожний за назвою давньоарійському Дьяус-питаре,
грецькому Zeus pater, римському Dies piter, які вважаються Богами Неба. [7,
50].
У слов'ян Див (Дий)
уособлює нічне Небо. Велесова Книга подає дивів негативно: "Ані Мара, ні
Морока не смієм славити. Ті бо то диви є нашим нещастям…". [1, ВК,4г]. У
"Слові" Див має вигляд нічного хижого птаха: "Ніч, стогнучи йому грозою,
птахів убудила, збила звірину в стада. Див кличе на верху дерева, велить
прислухатись землі незнаній у Лузі…". [9].
Дива можна
ототожнювати з девами, дайвами (авест.), дивами (фарсі), в іранській
міфології – це злі духи, що протистоять благим духам Ахура. В Індії в
порівнянні з Іраном духи міняються місцями. Дева, девата – це небесні
істоти, янголи чи божества. У писаннях і традиції індуїзму девати зазвичай
протиставляються демонічним ракшасам та асурам, в чоловічій формі. Жіночі
форми божеств називають Деві (богиня). За мітологією ми ближче до іранської
традиції.
Александр
Ґейштор з цього приводу зазначає: "Прикметник *deiwos, який зберігся в інших
індоєвропейських мовах як означник усього "небесного" й "божественного", у
слов'ян та іранців набув іншого значення. Його почали використовувати для
окреслення демонічних або просто дивних сил, явищ, які дивують (іранське
daeva, праслов'янське окрім Дива, у слов'янській міфології цей корінь
наявний також в іменах таких персонажів, як дивожена (divozena), польська
dziwozona)." [3, 68].
Знойко О.П.
вважав, що найстрашнішою катастрофою в уявленнях давніх людей була загибель
неба – падіння небесного склепіння. Він наводить текст пірамід Єгипту (3000
р. до н.е.), де зустрічаємо голосіння Ісіди над убитим Осірісом: "Зливається
Небо з Землею, Тінь на Землі нині, Вже впало Небо на Землю." І тут же О.
Знойко, порівнюючи, наводить слова зі "Слова": "Уже вріжеся Див на Землю".
[див. 4, 60]. Це також символізує трагічну долю для воїв князя Ігоря: "Уже
впала Хула на Хвалу, уже тріснула Нужда на Волю…" [9].
Мова, напевне,
йде про появу нічного зоряного Неба, що ототожнювалася з падінням небесного
склепіння на землю і поєднання чоловічого (Небо) і жіночого (Земля) начал.
Слово "Див" близьке до "Діви", що прив'язує його до земної або нічної
(жіночої) сутності. Іван Огієнко подає свідчення: "В одному рукопису
читаємо: "Ов Дию жьреть, а другии Дивии. Требу кладуть Диві, Перуну, Хорсу"…
У "Слові о полку Ігореві" згадується й богиня Діва: "Встала Обида в силах
Дажьбожа внука, вступи Дівою на землю Трояню" [5, 112, 113].
Можливо, це є
сила фалосу (Пітар) Всевишнього Бога, що має поєднатися з жіночим началом.
Або сила, яка сходить з небес людям: "Молимо Патар Дяіє, що той ізведе огінь,
який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим." [1, ВК,19],
"Се бо храним Питар Діяє, якож той особо є, став о Матері против… І се дає
мужу своєму Пітару: і да обітницею Твоєю буде, повноплодіє, і овочі, і
зерно… І се сушена [*засуха] тече борзо від краю чуждого, і там є до часу,
аж поки Питар її одведе". [1, ВК,30].
Апостол Петро
(він же Питар) також уособлює нижній світ: він є опорою христосівської віри
і його розіп'яли, як фалос, стрімголов. [див. 6, 409]. Крім того,
христосівці Дияволом називають антипода свого Бога. В одній з обрядових
українських пісень мовиться: "Ой Див, Див та Ладо, Та повідай козле правду".
Козу водять на
Новий рік (1 січня), що пов'язано з 9 днем від смерті старого Сонця і
народженням Місяця (роги) [8, 152]. Цей символ стоїть внизу православного
восьмикінцевого хреста (місяць, косий хрест або череп) і в нижній частині
Триглава (символ овена або тура – перевернута п'ятикінцева зірка). Тому Дия
можемо ототожнювати з Чорнобогом – Богом темряви, див, таємничості.
Література:
1. Велесова
Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне
Коло, 7530 (2022). – 192 с.
2. Гальковский
Н.М. Борьба христианства с остатками язычества в древней Руси. – Т.І. –
Харьков, 1916.
3.
Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо, 2015. – 416
с.
4. Знойко
О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
5.
Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу:
Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с.
6. Катрій Ю.Я.
Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк,
Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
7. Пашник
С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське
Православне Коло, 7530 (2022). – 72 с.
8. Пашник
С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло,
7530 (2022). – 188 с.
9. Слово о
полку Ігоревім / переклад Б. Яценка. – http://svit.in.ua/kny/slovo.rar.
Стаття входить до збірника:
Пашник С.Д. Рідні Боги. – Запоріжжя: Руське Православне Коло.
http://www.svit.in.ua
