Світовит Пашник,
Волхв РПК
Ми поєднуємо ці
два імені, і вважаємо, що це один Бог. Гальковський М.М. в своїй праці "Борьба
христианства с остатками язычества в Древней Руси" розділяє богів Дия (Дія)
і Дива. Так Дія він, спираючись на хроніки Амартола, ототожнював із божетвом
дощу і неба, тобто Зевсом. [Див. 2, 11,35]. Але з ім'я Зевс може писатися,
як через З (Ζεύς) так і через Д (Δίας), микенською di-we, що вже наближує
його до Дива, Дева.
Велесовій
Книзі Питаре Діяє, тотожний за назвою давньоарійському Дьяус-питаре,
грецькому Zeus pater, римському Dies piter, які вважаються Богами Неба. [4,
50].
У слов'ян Див (Дий)
уособлює нічне Небо. Велесова Книга подає дивів негативно: "Ані Мара, ні
Морока не смієм славити. Ті бо то диви є нашим нещастям…". [1, д.4г]. У
"Слові" Див має вигляд нічного хижого птаха: "Ніч, стогнучи йому грозою,
птахів убудила, збила звірину в стада. Див кличе на верху дерева, велить
прислухатись землі незнаній у Лузі…". [6].
Дива можна
ототожнювати з девами, дайвами (авест.), дивами (фарсі), в іранській
міфології – це злі духи, що протистоять благим духам Ахура. В Індії в
порівнянні з Іраном духи навпаки міняються місцями. Дева, девата – це
небесні істоти, янголи чи божества. У писаннях і традиції індуїзму девати
зазвичай протиставляються демонічним ракшасам та асурам, в чоловічій формі.
Жіночі форми божеств називають Деві (богиня). За мітологією ми ближче до
іранської традиції.
Знойко О.П.
вважав, що найстрашнішою катастрофою в уявленнях давніх людей була загибель
неба – падіння небесного склепіння. Він наводить текст пірамід Єгипту (3000
р. до н.е.), де зустрічаємо голосіння Ісіди над убитим Осірісом: "Зливається
Небо з Землею, Тінь на Землі нині, Вже впало Небо на Землю." І тут же О.
Знойко, порівнюючи, наводить слова зі "Слова": "Уже вріжеся Див на Землю".
[3, 60]. Мова, напевне, йде про появу нічного зоряного Неба, що
ототожнювалася з падінням небесного склепіння на землю і поєднання
чоловічого (Небо) і жіночого (Земля) начал.
Слово "Див"
близьке до "Діви", що прив'язує його до земної (жіночої) сутності. Можливо
це є сила фалосу (Пітаре) Всевишнього Бога, або сила, яка сходить з небес
людям: "Молимо Патар Дяіє, що той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава
принесла на крилах своїх Праотцям нашим." [1, д.19], "Се бо храним Питар
Діяє, якож той особо є, став о Матері против… І се дає мужу своєму Пітару: і
да обітницею Твоєю буде, повноплодіє, і овочі, і зерно… І се сушена
[*засуха] тече борзо від краю чуждого, і там є до часу, аж поки Питар її
одведе". [1, д.30].
Апостол Петро
також уособлює нижній світ: він є опорою христосівської віри і його
розіп'яли стрімголов. Крім того, христосівці Дияволом називають антипода
свого Бога. В одній з обрядових українських пісень мовиться: "Ой Див, Див та
Ладо, Та повідай козле правду".
Козу водять на
Новий рік (1 січня), що пов'язано з 9 днем від смерті старого Сонця і
народженням Місяця (роги) [5, 152]. Цей символ стоїть внизу православного
восьмикінцевого хреста (місяць, косий хрест або череп) і в нижній частині
Триглава (символ овена або тура – перевернута п'ятикінцева зірка). Тому Дия
можемо ототожнювати з Чорнобогом – Богом темряви, див, таємничості.
Література:
1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком.
С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7530 (2022). – 192 с.
2. Гальковский Н.М. Борьба христианства с
остатками язычества в древней Руси. – Т.І. – Харьков, 1916.
3. Знойко О.П. Міфи Київської землі та
події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
4. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у
питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7530 (2022). –
72 с.
5. Пашник С.Д. Руський Православний
Календар. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7530 (2022). – 188 с.
6. Слово о полку Ігоревім / переклад Б.
Яценка. – http://svit.in.ua/kny/slovo.rar
Стаття входить до збірника:
Пашник С.Д. Рідні Боги. – Запоріжжя: Руське Православне Коло.
http://www.svit.in.ua
