До розділу 

 

 

Руське Православне Коло

 

 

Див (Дий)

Світовит Пашник,

Волхв РПК

 

 

Ми поєднуємо ці два імені, і вважаємо, що це один Бог. Гальковський М.М. в своїй праці "Борьба христианства с остатками язычества в Древней Руси" розділяє богів Дия (Дія) і Дива. Так Дія він, спираючись на хроніки Амартола, ототожнював із божетвом дощу і неба, тобто Зевсом. [Див. 2, 11,35]. Але з ім'я Зевс може писатися, як через З (Ζεύς) так і через Д (Δίας), микенською di-we, що вже наближує його до Дива, Дева.

У Велесовій Книзі Питаре Діяє, тотожний за назвою давньоарійському Дьяус-питаре, грецькому Zeus pater, римському Dies piter, які вважаються Богами Неба. [7, 50].

У слов'ян Див (Дий) уособлює нічне Небо. Велесова Книга подає дивів негативно: "Ані Мара, ні Морока не смієм славити. Ті бо то диви є нашим нещастям…". [1, ВК,4г]. У "Слові" Див має вигляд нічного хижого птаха: "Ніч, стогнучи йому грозою, птахів убудила, збила звірину в стада. Див кличе на верху дерева, велить прислухатись землі незнаній у Лузі…". [9].

Дива можна ототожнювати з девами, дайвами (авест.), дивами (фарсі), в іранській міфології – це злі духи, що протистоять благим духам Ахура. В Індії в порівнянні з Іраном духи міняються місцями. Дева, девата – це небесні істоти, янголи чи божества. У писаннях і традиції індуїзму девати зазвичай протиставляються демонічним ракшасам та асурам, в чоловічій формі. Жіночі форми божеств називають Деві (богиня). За мітологією ми ближче до іранської традиції.

Александр Ґейштор з цього приводу зазначає: "Прикметник *deiwos, який зберігся в інших індоєвропейських мовах як означник усього "небесного" й "божественного", у слов'ян та іранців набув іншого значення. Його почали використовувати для окреслення демонічних або просто дивних сил, явищ, які дивують (іранське daeva, праслов'янське окрім Дива, у слов'янській міфології цей корінь наявний також в іменах таких персонажів, як дивожена (divozena), польська dziwozona)." [3, 68].

Знойко О.П. вважав, що найстрашнішою катастрофою в уявленнях давніх людей була загибель неба – падіння небесного склепіння. Він наводить текст пірамід Єгипту (3000 р. до н.е.), де зустрічаємо голосіння Ісіди над убитим Осірісом: "Зливається Небо з Землею, Тінь на Землі нині, Вже впало Небо на Землю." І тут же О. Знойко, порівнюючи, наводить слова зі "Слова": "Уже вріжеся Див на Землю". [див. 4, 60]. Це також символізує трагічну долю для воїв князя Ігоря: "Уже впала Хула на Хвалу, уже тріснула Нужда на Волю…" [9].

Мова, напевне, йде про появу нічного зоряного Неба, що ототожнювалася з падінням небесного склепіння на землю і поєднання чоловічого (Небо) і жіночого (Земля) начал. Слово "Див" близьке до "Діви", що прив'язує його до земної або нічної (жіночої) сутності. Іван Огієнко подає свідчення: "В одному рукопису читаємо: "Ов Дию жьреть, а другии Дивии. Требу кладуть Диві, Перуну, Хорсу"… У "Слові о полку Ігореві" згадується й богиня Діва: "Встала Обида в силах Дажьбожа внука, вступи Дівою на землю Трояню" [5, 112, 113].

Можливо, це є сила фалосу (Пітар) Всевишнього Бога, що має поєднатися з жіночим началом. Або сила, яка сходить з небес людям: "Молимо Патар Дяіє, що той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим." [1, ВК,19], "Се бо храним Питар Діяє, якож той особо є, став о Матері против… І се дає мужу своєму Пітару: і да обітницею Твоєю буде, повноплодіє, і овочі, і зерно… І се сушена [*засуха] тече борзо від краю чуждого, і там є до часу, аж поки Питар її одведе". [1, ВК,30].

Апостол Петро (він же Питар) також уособлює нижній світ: він є опорою христосівської віри і його розіп'яли, як фалос, стрімголов. [див. 6, 409]. Крім того, христосівці Дияволом називають антипода свого Бога. В одній з обрядових українських пісень мовиться: "Ой Див, Див та Ладо, Та повідай козле правду".

Козу водять на Новий рік (1 січня), що пов'язано з 9 днем від смерті старого Сонця і народженням Місяця (роги) [8, 152]. Цей символ стоїть внизу православного восьмикінцевого хреста (місяць, косий хрест або череп) і в нижній частині Триглава (символ овена або тура – перевернута п'ятикінцева зірка). Тому Дия можемо ототожнювати з Чорнобогом – Богом темряви, див, таємничості.

 

Література:

1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7530 (2022). – 192 с.

2. Гальковский Н.М. Борьба христианства с остатками язычества в древней Руси. – Т.І. – Харьков, 1916.

3. Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо, 2015. – 416 с.

4. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.

5. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с.

6. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.

7. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7530 (2022). – 72 с.

8. Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7530 (2022). – 188 с.

9. Слово о полку Ігоревім / переклад Б. Яценка. – http://svit.in.ua/kny/slovo.rar.

 

 

Стаття входить до збірника:

 

Пашник С.Д. Рідні Боги. – Запоріжжя: Руське Православне Коло.

 

 

http://www.svit.in.ua

До розділу