До розділу 

 

 

Руське Православне Коло

 

 

Дажбог (Святовит)

Світовит Пашник,

Волхв РПК

 

 

Дажбог. Малюнок Сонцеслава Крижанівського

 

Більшість дослідників, посилаючись на літописні легенди і народну творчість, вважає Даж(дь)бога Богом Сонця і достатку на Русі. Виходячи з мітології і символу Світового Яйця зазначимо, що він син Сварога (Батька-Неба) і Рожаниці (Матері-Землі), брат Мокоші-Води, правитель Прави і Яви, уособлення чоловічого начала [див. 9, 9].

 

Князь Володимир поставив образ Дажбога як одного з основних Богів: "Поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев'яного, а голова його срібна, а вус – золотий, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош..." [6, 47].

 

Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) пише в "Дохристиянських віруваннях українського народу": "Першу згадку про нього подає південнослов'янський переклад візантійського Хронографу VI-VIII віку Іоана Малали, і згадує: "Царствова єгиптяном син Гефеста, Солнце іменем, єгоже нарічють Даждьбог, 7477 дній. Солнце же царь, син Сварогов, єже єсть Даждьбог, бі муж силен... Рече Омир творець о нем, аки Даждьбог, рече, обличи Афродиту, блудящу с Арієм... По умертвії Дажьбожі, сина Сварогова"... Як я вище згадував, в Іпатієвому Літопису під 1114 р. подається з цього Хронографу уривок, і тут Геліоса названо Даждьбогом: По Сварозі "царствова син єго, іменем Солнце, єго же нарічють Даждьбог. Солнце царь, син Сварогов, єже єсть Дажьбог, бі бо мужь силен"…

 

Походження назви Даждьбог – своє, народне; це слово складне, зложене з приказового способу даждь, цебто дай, і бог, багатство, разом – податель добра, багатства, бог подавець, дарівник, пор. Deus dator. У цій назві слово бог давніше за даждьбог. В історичних пам'ятках це ім'я звичайно пишеться або по-давньо-слов'янському Даждьбог, або по-староукраїнському Дажьбог; народне було б Дайбог, – може це залишки його чуємо в такому частому в нас "дай боже", особливо в ритуальних обрядах та при питті; пор. у колядках приспів: Ой дай Боже!" [4, 101-103].

 

Сварог запліднює Рожаницю, а та породжує Макошу і Дажбога. Пройшовши небесне життя Дажбог вмирає і заходить до лона Землі, зранку знову народжується (воскресає). Так постала віра в непереможне і вічне життя. Боги, що вмирають і воскресають, в більшості ототожнюються із сонячним Божеством. Сварог наказав Ору (отцю русів) слухатись Дажбога як Отця [1, ВК,25].

 

Руси вважали Дажбога своїм дідом, вони уявляли своє життя як оберт Сонця-Дажбога по небесному колу. Тому мали повторювати рух Сонця вмираючи і воскресаючи, віруючи в непереможне і вічне життя. Тому Сонце-Дажбог їх надихало до нових звершень, даючи приклад вічної боротьби Темряви і Світла.

 

"Слово о полку Ігоревім" називає русів Дажьбожими онуками: "гинула жизнь Даждьбожа внука"; "Встала Обида в силах Даждьбожого внука". [див. 12].

 

Аналогічно Велесова Книга згадує внуків Дажбожих: "Правда така: се бо ми – Дажбові Внуки!"; "Дажбові внуки єсть, любимичі Божеські"; "А да не встане Обідоносиця Дажбовим внукам"; "І од Русі тільки маємо допомогу, якож Дажби внуки суть"; "Отця нашого Паруна сини і Дажбога внуки"; "Єсь ми Дажьбови внуки і не сміємо нехтувати слави нашої за віки"; "І то не маємо діяти, яко ми Дажбові внуки, і не маємо крачити [*крокувати] за іними стопами чужими". [див. 1, ВК].

 

За давньою легендою Сонце уявлялось у вигляді бика. Хмари – це небесні корови. Бик запліднює корів, і ті проливають на землю небесне молоко – дощ, який дає життя природі. Тому Дажбога можна вважати й Богом дощу. Це підтверджується варіантом імені як Даждьбог (даждь – дощ). Ім'я "Дажбог" дослівно можна роз'яснити як "Бог, що дає життя". [9, 48]. Благодатні краплі пролиті з небес дійсно дають урожай. Микола Ткач вважає, що "Дажбог – це такий бог, така стихія, яка дає живу силу для росту рослин. Проте очевидно є й те, що одного дощу замало. Потрібно ще й світло – Сонце... Отже йдеться про стихію, що сприятливо поєднує в собі життєдайну силу Сонця і Води. [10, 86]. У цьому варіанті ми якраз і маємо пояснення поєднання символів вогню і води в шестикутній зірці, де трикутник гострим кінцем угору символізує чоловіче начало і вогонь, а гострим кінцем донизу – жіноче начало і воду.

 

Під час обряду освячення проходить своєрідне запліднення, яке виконує виключно чоловік. Священнослужитель виступає в ролі Бога, що дає життя. Для освячення використовується кропило або інша річ у вигляді символу чоловічого начала. Освячення водою дорівнюється заплідненню сіменем: дощ, що проливається з неба на землю, запліднює її. В інших народів теж саме ставлення до освячення, його виконують лише чоловіки. В одному з індуських творів описано процес збирання в чоловічу сутність космічних явищ: "води, ставши сіменем, увійшли в дітородний орган" [3].

 

Індолог Степан Наливайко вважає, що основа вріш, окрім поняття "бик", означає ще й "дощ". Водночас ця основа, окрім значення "іти дощеві" має ще значення "осипати дарами". Тобто сама ця основа пов'язується з поняттям про достаток, родючість, урожай і водночас – із вологою, дощем… Можна ім'я Дажбог пов'язувати зі словом дощ, тим більше що існує ще одна форма цього імені – Даждьбог. Дощ, який з неба проливається на землю, це те сім'я, що запліднює землю і вона породжує все живе. Бо саме дощові чи снігові води здатні запліднити землю, поєднавшися з земними водами. Небо тому уособлює чоловіче начало, а Земля – жіноче, Небо – Бик, а Земля – Корова, Небо – Батько, а Земля – Мати. [7, 34,80,139]. Слід додати, що Дажбог є прутнем Батька Неба, а Богиня Макоша є лоном Матері Землі.
Є припущення про тотожність Дажбога і філістимлянського бога Дагана (араб. Даджун) – це той, хто дарує небесний дощ, Дощовик. [4, 103].

 

З вищенаведеного робимо висновок, що Дажбог виступає не лише Богом Сонця, а ще й тим, хто проливає на Землю благодатне сім'я – дощ.
Дажбог вважається подателем всіляких благ: "Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди. І плоди на полях, і дає трави для скотини, і да нам во всі дні говяда умножиться і зерна житнього множество, аби мед віщий затвержити і пекти. [1, ВК,31].

 

Появі на небі Дажбога передує Ранкова Зоря, яка виводить на небосхил його білих коней; друга сестра – Вечірня Зоря – заводить коней на конюшню, після того, як Дажбог закінчив свій об'їзд.

 

У грудні, коли ночі найдовші, Дажбог помирає, а на наступний день зимового сонцестояння відроджується (свято Різдва – 25 грудня). Дажбог має чотири прояви: Коляда (зимовий, дитинство), Ярило (весняний, юність), Купало-Рай (літній, зрілість), Миробог (осінній, дідування).

 

У святилищі човнового типу, а також у Триглаві, Дажбог стоїть праворуч (сонячний бік) від Перуна: "І се перве має на чолі Дажбог, по ньому ж творимо [треби]. Се бо ми Главу речемо, яко став ов одесну нас, і буде се начальником. І як він став, і тому се радіємо про своє, бо ощадить." [1, ВК,33]. Аналогічно в христосівських храмах образ Бога Сонця Ісуса виставляють праворуч від Райських воріт.

 

 

Сучасне святилище Триглав, о. Хортиця.

Дажбог праворуч, Макоша ліворуч, Перун у центрі

 

Дажбог згадується в обрядових піснях, наприклад:
– Ой, соловейку, ти ранняя пташейко,
Ой, чого так рано із Вир'ячка вийшов?
– Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав.
Дажбог мене вислав ще й ключики видав:
З правої ручейки – Літо відмикати,
З лівої ручейки – Зиму замикати…

 

Збереглися малюнки, де сонячний символ у вигляді шестикутної зірки або прямого хреста розташований у човні-місяці. [11, 96]. Таким мандрівником в човні виступає Дажбог:

 

Даждьбог на струзі своєму був у Сварзі премудрій, яка єсть синя. А струг той сяє і виглядає, яко злато, Огнебогом розпалене єсть. [1, ВК,38б].

 

  

Зразки гербів з півмісяцем і сонячними символами – хрестом і шестикутною зіркою. [11, 95].

 

Яків Головацький ще в 19 ст. доводив, що західнослов'янський Святовит і Дажбог є тотожними, як за мітологією, так і за його чотириликим кам'яним зображенням: "Доказом того, що обожнюваний на Русі Дажбог чи Хорс абсолютно схожий зі Святовитом західних слов'ян, служить нещодавно відкритий нижче селища Личківці на Тернопільщині в руслі річки Збруч бовван, що був перевезений графом Потоцьким до Кракова і подарований тамтешньому університетові... Отже, обожнене сонце чи Дажбог, що зветься Сварожичем, Радогостом чи Святовитом, був шанований скрізь по Слов'янщині." [2, 19-20].

 

Микола Костомаров також посилаючись на давні свідчення доводить, що Свентовит був Богом сонця і війни: "Гельмольд говорит (Chron. Slav., с. VI, р. 21), что под Свентовитом разумели славяне солнце, приписывали солнцу первенство над другими божествами… Имя Свентовит, по толкованию Шафарика, происходит от слова Swięty (святой) и вит (Shaff. Staroz. okr., I, czt. III, § 18, 350). Вит было слово, означавшее вообще достоинство природы человеческой: оттуда витязь, витяжество, swycięstwo (победа), вития (красноречивый, мудрый); там и корень слов: ответ, привет, вещать, вещий. И даже в языках немецкого племени сохранилось это значение: так, по-англосаксонски vita – советник, оттуда vitzig, vittenagemot – судья, собрание старейшин, и скандинавское vitter – чародей, вещун (Philips Deutsch. Gesch., I., 231. – Grimm. Rechtsaltherth., 778 – 779). Что Свентовит, Сварожич, Радегаст и Даждьбог одно и то же – кажется ясно. Конь у Свентовита и у Сварожича; воплощение на земле и у Радегаста и у Свентовита; все три – божества войны, предвещания" [5, 207-208].

 

Яків Головацький також зазначає, що чотири мітологічні істоти Яровит, Руєвит, Поревит та Поренут, що згадуються у полабських та прибалтійських слов'ян, були нічим іншим, як обожненим втіленням Сонця. [2, 21]. Тобто це прояви Святовита, які тотожні проявам Дажбога східних слов'ян: Ярило, Купало Мир, Коляда.

 

Дажбог мав ототожнення і з іншими Богами Сонця різних народів. Сюди треба віднести і біблійні вірування в Давида та Ісуса, що був з його роду. Воскресіння Ісуса – це як щоденне сходження Сонця на небо. В святкові дні на зимове сонцестояння і весняне рівнодення таке воскресіння стало особливо ушанованим як Різдво і Великдень. Але з Ісусом пов'язана перша половина року, а друга за Іваном, що народжується на літнє сонцестояння і символізує Сонце, що заходить. [див. 8].

 

Всі ці приховані мітологічні сюжети допомагають і нам зрозуміти дію Дажбога у нашій Рідній Вірі, а також знайти його епітети і пізнати світоглядні особливості нашого народу.

 

 

Література:

1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7528 (2020). – 192 с.

2. Головацький Я.Ф. Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія. – К.: Довіра, 1991. – 94 с.

3. Древнеиндийская философия начальный период: перевод с санскрита / Подготовка текстов, вступительная статья и комментарии В.В.Бродова. – М.: Мысль, 1972. – http://psylib.ukrweb.net/books/brodo01/index.htm.

4. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Вид. друге. – К.: Обереги, 1992. – 424 с.

5. Костомаров М. І. Слов'янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.

6. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.

7. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.

8. Пашник С.Д. Біблійна мітологія. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7528 (2020). – 92 с.

9. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7528 (2020). – 72 с.

10. Ткач М.М. Володимирові боги: міфологічний зміст та систематизація головних персонажів язичницького культу. – К.: Укр. Центр дух. культури, 2002. – 192 с.

11. Шаповалов Г.И. Корабли веры: Судоходство в духовной жизни древней Украины. – Запорожье: Дикое Поле, 1997. – 160 с.

12. Яценко Б. "Слово о полку Ігоревім" та його доба. – К., 2000. – https://svit.in.ua/kny/slovo/slovo_yatsenko.pdf

 

26 грудня 2020.

 

 

http://www.svit.in.ua

До розділу