Світовит Пашник,
Волхв РПК
Письменник
Сергій Плачинда у "Словнику давньоукраїнської мітології" подає легенду про
Білобога і Чорнобога:
"І поринув у
свою глибоку думу Сокіл-Род.
І довго-довго
думу думав. І зніс він два яйця: біле і Чорне. Впали вони в озеро Живої
Води, і вродилися з них Білий Лебідь і Чорний Лебідь. Попливли вони
назустріч один одному і стали люто битися.
Тоді з вершини
Дуба-Стародуба сказав їм Сокіл: "Зупиніться!"
І лебеді
перестали битися.
І сказав Сокіл:
"Я даю вам Слово і Розум. Вийдіть з води і станьте обабіч мого Дуба".
Вийшли лебеді з
води й одразу перетворилися в людиноподібних велетнів. Тільки в одного шкіра
була біла, волосся – русяве, очі – блакитні, а в другого все було чорне – і
шкіра, і волосся, і очі.
І сказав Сокіл
їм: "Зірвіть з дерева по яблуку і з'їжте їх".
З'їли велетні
по молодильному яблуку і відчули в собі силу неймовірну.
І сказав їм
Сокіл: "Тепер ви невмирущі боги".
І вклонилися
йому велетні.
І сказав Сокіл
білошкірому: "Ти є Білобог. Володар Світла й білого Світу та всього, що
створиш у ньому".
І сказав Сокіл
.чорношкірому: "Ти є Чорнобог. Володар ночі і пітьми та всього, що створиш у
ній".
І сказав він
обом: "Ви є Добро і Зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є Життя. І
ті, що прийдуть, не зазнають Добра без Зла і Краси – тож не знатимуть, що
таке життя і навіщо жити в ньому". [5, 55].
Білобог – Бог
денного світла, добра, щастя. Чорнобог – Бог темряви, ночі, зими, холоду,
але водночас таємничості, ворожіння, марення, сну.
Білобог вічно
бореться з Чорнобогом, вони почергово перемагають один одного і на землі від
того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі
(взаємодії) твориться життя: "А обаполи його Білобог і Чорнобог се перуться.
І ті Ісварог держать, аби цьому Світу не бути поверженому." [2, ВК,11а].
Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного
не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править
Світом. Ми після денної праці лягаємо спати вночі, а зранку знову
пробуджуємося, як і наше Сонце, що обертається між Білобогом і Чорнобогом.
Тому шанувати маємо обох Богів, але іноді свої негаразди приписують
Чорнобогу, а щось гарне Білобогу: "Ні єсь бо іноді, якож який не удерже
свого єсть єства, зараз і рече безумне – себоть є від Чорнобога, а інший,
коли має радогощ, – є від Білобога." [2, ВК,22].
Народного свята
ушанування Білобога, як і Чорнобога не збереглося, тому існує кілька версії,
коли треба ушановувати цих Богів. Ми пропонуємо схематичну уяву Всесвіту у
вигляді восьмикутної зірки або човна, що обернений носом на схід, як і
переважна більшість наших храмів. Образ Білобога має розташовуватися в
правому куті (чи правому борту човна), який відповідає півдню, середині дня
та літа. У календарній системі – це 15 липня. На середину літа випадає 21
день після свята Купала. [4, 158].
Аналогічно
свято Чорнобога припадає на середину зими 15 січня і відповідає Отданню
(Чаклунському дню). Це лівий кут зірки або лівий борт човна, який відповідає
півночі, середині ночі та зими. Середина зими – це 21 день після свята
Різдва Коляди. [4, 72].
Вважалося, що в
день Отдання слід бути обережним, щоб чаклунки, які можуть "давати даннє",
не наслали на людину біду чи хворобу. З огляду на це, люди виробили чимало
ритуалів, щоб повертати назад даннє та відвертати погані наслання за
допомогою молитов і замовлянь. Вірогідно, до таких захисних дій слід
віднести й те, що в цей день після вечері залишали горщик із кашею на
припічку для домовика. [1, 37-38; 6, 44].
Щогла човна
відповідає Світовому дереву, що стоїть у центрі зірки і світ з його світлом
і темрявою обертається навколо нього. Храм – це теж своєрідний човен, тому
його відгалуження на північ і південь символізують відповідно Чорнобога і
Білобога.
Також
зазначимо, що Чорнобог – він же Кощій, Велес, Вій, Кас'ян, Чорт, Сатана
(пор. сутінки) – різні імена, різних рівнів Наві – зв'язаний із зародженням
нового життя. Арабський мандрівник Аль-Масуді дає опис святилища Чорного
Бога (10 ст.) на Чорній горі: "… у ньому [будівлі на Чорній горі] вони
[слов'яни] мали велику статую в образі людини або Сатурна, зображеного у
вигляді старця з кривою палкою у руці, якою він рушить кістки мерців з
могил. Під правою ногою знаходиться зображення різноманітних мурашок, а під
лівою – найчорніших воронів, чорних крил та інших, а також зображення дивних
хабашців і занджців [тобто абисинців]". Це зображення можна пояснити так:
ворони – чорнота в небі, мурахи – чорнота під землею, абисинці – чорнота на
землі. Таким чином, Чорнобог керує чорнотою у всьому просторі. Чорний колір
у більшості народів – це колір землі, символ належності до підземного світу
мертвих. Ворон – живиться падлом, завжди пов'язаний зі смертю, старістю,
мудрістю. Мураха – пов'язується з марою, мором, мраком. [3, 66].
Існував
кельтський Бог Кернунн (гальск.-лат. Cernunnos, що традиційно перекладається
як "Рогатий Бог"), зустрічається також написання "Цернунн". Порівняємо у
Велесовій Книзі варіанти написання імені Чорнобога – Црнъбг (д.11а),
Црнобъзє (д.22). [2, ВК].
Відомо понад
півсотні зображень римської пори, так чи інакше їх пов'язують з Кернунном.
Велика їх частина походить з північного сходу Франції. Найбільш характерними
рисами його іконографії були: "буддійська поза" зі схрещеними ногами,
оленячі роги, змія і гривна. Нерідко зображувався з якимись тваринами. (За
Вікіпедією). Це нам нагадує чорнобожича Велеса, опікуна тварин.
Котел із
Гундеструпа, І ст. до н.е.
Література:
1. Афанасьев
А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: Опыт сравнительного изучения
славянских преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других
родственных народов / А. Н. Афанасьев. – М. : Современный писатель, 1995. –
Т. 2.
2.
Велесова Книга
/ Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло,
7529 (2021). – 192 с.
3.
Пашник С.Д.
Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське
Православне Коло, 7529 (2021). – 72 с.
4.
Пашник С.Д.
Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529
(2021). – 184 с.
5.
Плачинда С.П.
Словник давньоукраїнської міфології. – К.: Український письменник, 1993. –
64 с.
6.
Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.
24.03.2021
Стаття входить до збірника:
Пашник С.Д. Рідні Боги. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). –
96 с.
http://www.svit.in.ua
