До розділу 

 

 

Руське Православне Коло

 

 

Білобог і Чорнобог

Світовит Пашник,

Волхв РПК

 

 

 

Письменник Сергій Плачинда у "Словнику давньоукраїнської мітології" подає легенду про Білобога і Чорнобога:

 

"І поринув у свою глибоку думу Сокіл-Род.

І довго-довго думу думав. І зніс він два яйця: біле і Чорне. Впали вони в озеро Живої Води, і вродилися з них Білий Лебідь і Чорний Лебідь. Попливли вони назустріч один одному і стали люто битися.

Тоді з вершини Дуба-Стародуба сказав їм Сокіл: "Зупиніться!"

І лебеді перестали битися.

І сказав Сокіл: "Я даю вам Слово і Розум. Вийдіть з води і станьте обабіч мого Дуба".

Вийшли лебеді з води й одразу перетворилися в людиноподібних велетнів. Тільки в одного шкіра була біла, волосся – русяве, очі – блакитні, а в другого все було чорне – і шкіра, і волосся, і очі.

І сказав Сокіл їм: "Зірвіть з дерева по яблуку і з'їжте їх".

З'їли велетні по молодильному яблуку і відчули в собі силу неймовірну.

І сказав їм Сокіл: "Тепер ви невмирущі боги".

І вклонилися йому велетні.

І сказав Сокіл білошкірому: "Ти є Білобог. Володар Світла й білого Світу та всього, що створиш у ньому".

І сказав Сокіл .чорношкірому: "Ти є Чорнобог. Володар ночі і пітьми та всього, що створиш у ній".

І сказав він обом: "Ви є Добро і Зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є Життя. І ті, що прийдуть, не зазнають Добра без Зла і Краси – тож не знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому". [5, 55].

 

Білобог – Бог денного світла, добра, щастя. Чорнобог – Бог темряви, ночі, зими, холоду, але водночас таємничості, ворожіння, марення, сну.

Білобог вічно бореться з Чорнобогом, вони почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: "А обаполи його Білобог і Чорнобог се перуться. І ті Ісварог держать, аби цьому Світу не бути поверженому." [2, ВК,11а].
Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом. Ми після денної праці лягаємо спати вночі, а зранку знову пробуджуємося, як і наше Сонце, що обертається між Білобогом і Чорнобогом. Тому шанувати маємо обох Богів, але іноді свої негаразди приписують Чорнобогу, а щось гарне Білобогу: "Ні єсь бо іноді, якож який не удерже свого єсть єства, зараз і рече безумне – себоть є від Чорнобога, а інший, коли має радогощ, – є від Білобога." [2, ВК,22].

 

Народного свята ушанування Білобога, як і Чорнобога не збереглося, тому існує кілька версії, коли треба ушановувати цих Богів. Ми пропонуємо схематичну уяву Всесвіту у вигляді восьмикутної зірки або човна, що обернений носом на схід, як і переважна більшість наших храмів. Образ Білобога має розташовуватися в правому куті (чи правому борту човна), який відповідає півдню, середині дня та літа. У календарній системі – це 15 липня. На середину літа випадає 21 день після свята Купала. [4, 158].

 

Аналогічно свято Чорнобога припадає на середину зими 15 січня і відповідає Отданню (Чаклунському дню). Це лівий кут зірки або лівий борт човна, який відповідає півночі, середині ночі та зими. Середина зими – це 21 день після свята Різдва Коляди. [4, 72].

 

Вважалося, що в день Отдання слід бути обережним, щоб чаклунки, які можуть "давати даннє", не наслали на людину біду чи хворобу. З огляду на це, люди виробили чимало ритуалів, щоб повертати назад даннє та відвертати погані наслання за допомогою молитов і замовлянь. Вірогідно, до таких захисних дій слід віднести й те, що в цей день після вечері залишали горщик із кашею на припічку для домовика. [1, 37-38; 6, 44].

 

Щогла човна відповідає Світовому дереву, що стоїть у центрі зірки і світ з його світлом і темрявою обертається навколо нього. Храм – це теж своєрідний човен, тому його відгалуження на північ і південь символізують відповідно Чорнобога і Білобога.

 

 

Також зазначимо, що Чорнобог – він же Кощій, Велес, Вій, Кас'ян, Чорт, Сатана (пор. сутінки) – різні імена, різних рівнів Наві – зв'язаний із зародженням нового життя. Арабський мандрівник Аль-Масуді дає опис святилища Чорного Бога (10 ст.) на Чорній горі: "… у ньому [будівлі на Чорній горі] вони [слов'яни] мали велику статую в образі людини або Сатурна, зображеного у вигляді старця з кривою палкою у руці, якою він рушить кістки мерців з могил. Під правою ногою знаходиться зображення різноманітних мурашок, а під лівою – найчорніших воронів, чорних крил та інших, а також зображення дивних хабашців і занджців [тобто абисинців]". Це зображення можна пояснити так: ворони – чорнота в небі, мурахи – чорнота під землею, абисинці – чорнота на землі. Таким чином, Чорнобог керує чорнотою у всьому просторі. Чорний колір у більшості народів – це колір землі, символ належності до підземного світу мертвих. Ворон – живиться падлом, завжди пов'язаний зі смертю, старістю, мудрістю. Мураха – пов'язується з марою, мором, мраком. [3, 66].

 

 

Існував кельтський Бог Кернунн (гальск.-лат. Cernunnos, що традиційно перекладається як "Рогатий Бог"), зустрічається також написання "Цернунн". Порівняємо у Велесовій Книзі варіанти написання імені Чорнобога – Црнъбг (д.11а), Црнобъзє (д.22). [2, ВК].

Відомо понад півсотні зображень римської пори, так чи інакше їх пов'язують з Кернунном. Велика їх частина походить з північного сходу Франції. Найбільш характерними рисами його іконографії були: "буддійська поза" зі схрещеними ногами, оленячі роги, змія і гривна. Нерідко зображувався з якимись тваринами. (За Вікіпедією). Це нам нагадує чорнобожича Велеса, опікуна тварин.

 

 

Котел із Гундеструпа, І ст. до н.е.

 

Література:

1. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других родственных народов / А. Н. Афанасьев. – М. : Современный писатель, 1995. – Т. 2.

2. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 192 с.

3. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 72 с.

4. Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 184 с.

5. Плачинда С.П. Словник давньоукраїнської міфології. – К.: Український письменник, 1993. – 64 с.

6. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.

 

24.03.2021

 

Стаття входить до збірника:

Пашник С.Д. Рідні Боги. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 96 с.

 

http://www.svit.in.ua

До розділу