До розділу
   

Козак Мамай як образ Бога Сонця

Світовит Пашник

Верховний волхв Руського Православного Кола (Запоріжжя)

 

 

 

 

 

Всім відома картина "Козак Мамай" є прикладом народної образотворчого мистецтва. Колись картина висіла майже в кожній хаті. Малювали "Козака Мамая" на полотнах і на стінах хат, на дверях і на віконницях, на кахлях, скринях, на липових вуликах, пранишних дошках, коритах. Зображення набувало значення оберегу, охоронця житла. На підставі тих пам'яток, що збереглися, "Козака Мамая" слід вважати традиційним і повторюваним майже без змін принаймні років 200 – 300. Найдавніша зі збережених до нашого часу картин датується 1642 роком. [див. Клос].

 

Тобто це була найпопулярніша картина, яка дожила до наших днів, бо й зараз художники продовжують традицію відображати популярну картину "Козак Мамай", іноді вкладаючи свій зміст у відомий образ.

 

Майже однаковий сюжет відображає Сонячного Бога. Ця давня картина є народною іконою (наше вікно, куди заглядає Бог-Сонце) і вона має класичні світоглядні ознаки.

 

Швидше, козаки мали в першу чергу прикрашати свої церкви Мамаями. Ось як описує один з таких храмів письменник Юрій Яновський в романі "Чотри шаблі", який безпосередньо мав можливість оглядати церкви під час громадянської війни 20-х років ХХ ст. на козацьких землях: "Церкву колись будували ще запорожці – вона була тісна і старовинна. За всім доглядало, певно, хазяйське око братчика низового, бо міцніше зробити церкву не стало б хисту й нині. Все окували залізом. Навіть панікадило було такої неймовірної ваги, що влітку, під час одправ, порипували сволоки, на котрих воно висіло, лускалися дошки, і здавалося, втягне хреста з бані до церкви ця щира запорозька пожертва. Суворі звички Січі Запорозької відбилися на церкві. Ікони було змальовано з братчиків-будівників, з кошового отамана, з курінних. В такій церкві ставало страшно серед вусатих чорних лицарів, уквітчаних оселедцями, в козацьких свитах – лицарів жорстоких та відважних. Вони позирали зі стін, переморгувалися один з одним – часто з презирством до молільників, іноді – вибачливо, рідко – з потуранням."

 

Також Яновський згадав і нашого рідного Дажбога: "Люди стояли не похнюпившись, на вінчанні церква робиться веселим храмом поганського древнього бога. Це – Дажбог, бог-сонце, бог-година, бог зрозумілий, простий і гулящий." [див. Яновський].

 

Зачіска Козака Мамая уявляє собою виголену голову з залишеним жмутом волосся, який переважно починається з маківки та спускається змієм-охоронцем. Така зачіска зветься – коса, інколи оселедець. Даний тип зачіски є козацький, тобто військовий, який характеризує носія її як шляхтича-воїна і є символом вправного спадкового володіння військовим мистецтвом. Знаком світлоносности козака була чуприна-коса на тім'ї, що її в усі часи носили представники військової верстви. Саме таку зачіску ще понад тисячу років тому мали великі князі Русі та їх витязі-дружинники, генетичні пращури козаків. У Льва Диякона є опис зовнішності великого князя Святослава: "голова зовсім оголена, з одного боку висів чуб, що означало знатний рід". [Див. Клос].

 

Оселедець-коса, вказує на те, що Мамай є смертником (пор. у смерті коса, якою воно косить живих), який віддасть у боротьбі своє життя. [див. Яковенко].

 

Мамай для нас є Спасом – втіленням божественної сутності в людині, здатною своїм подвигом, пробудити народ до великих звершень. Воїнів, що принесли себе в жертву в ім'я збереження Роду, ви вважаємо спасителями. Євангельський Ісус Христос, що уособлює Сонце, також є Спасом. Але віра рабів не може зрівнятися з вірою вільної людини: Ісус віддає себе в жертву як сумирна вівця, очікуючи царства небесного, а Мамай-воїн жертвує собою на полі бою, здобуваючи царство на Богом даній Землі. [Пашник/Перевтілення, 51].

 

Нам не слід шукати історичного образу під картину, а швидше ушанування Мамая як божества спонукала історичних персонажів брати собі це прозвище або бути названим так побратимами, причому це продовжується і зараз, автор знає кількох чоловіків, що взяли собі це прозвище, наближуючи свій образ до козацького минулого.

 

Розглянемо символізм картини "Козак Мамай". Перш за все Бог Сонця має на коні (або човні з кониками на кінцях) об'їхати синє Небо. І пристає він біля Світового дерева – Дуба, що поєднує в собі світ Божественний Праву (крона), світ Життя Яву (стовбур) і світ Потойбічний Наву (коріння). Дуб має стояти в центрі Всесвіту, який навколо нього обертається [Див. Пашник/Дуб, 86].

 

Є аналогічний персонаж Велесової Книги отець Богумир, ім'я якого відповідає осіннє-зимовому сонячному Миробогу. "А по Богумиру був Орій з синами своїми". [ВК, 10]. Тобто другий отець Ор, що є після нього є Сонце, що сходить і має уособлювати Ярила.

 

Миробог має символізувати Сонце, яке заходить. І після мандрів у пошуках чоловіків для дочок на вечір сів біля Дуба: "І повози упряже і їде, кудись. І приїде до дуба стоячого в полі, і остався вночі біля вогнища свого. [ВК, 9а].

 

Таку ж послідовну ситуацію первинності Сонця, що заходить, ми бачимо в біблійній легенді про Ісуса Христоса (Різдво – 25 грудня) і його предтечу Івана Хрестителя (Різдво – 24 червня), хоча тут сонячні божества правлять по півроку без проміжних проявів. Це може бути, коли Новорічне свято відзначається у другій половині року. Можливо тому і була популярна в козаків Покрова (1 жовтня), яка мала і адміністративні події.

 

Мамай сидить, як і Сонце, що заходить – сідає. Тому у народній творчості билинний герой Садко – це теж уособлення Сонця, що сідає у Світові Води до Морського царя [див. Серяков, 23].

 

Або згадаємо Оседеня з Велесової Книги: "І се був у ті часи Оседень, огнищанин, і сей благ був… І тако іде перед очима странник і рече йому: "Ізійдуть сини твої до землі тієї, до краю чудного, іже єсть на заході Суне (Сонце. – С.П.), і де Суне спить на одрі золотому." [ВК, 26]. Тобто маємо героїв, які своїми діями повторюють рух Сонця, і на заході мають сісти чи зануритися в потойбічний світ. А в людському житті це повернення після походу до своєї домівки.

 

Державні символи України і зараз мають ознаки нижнього світу: це прапор синьо-жовтий, що символізує занурення Сонця у Води, а також Герб, що відображає сокола, що падає до низу. Це якраз і є символи, що позначають державу, як нижній світ, де правитель несе обов'язки намісника Бога на Землі. Ось і Козак Мамай повернувся після походу до своїй домівки, щоб мати спокій і родинне життя.

 

 

Мамай грає на кобзі, тому вислів, що ввечері Сонце грає стає цілком зрозумілим для образу на картині. Як зазначає дослідник Андрій Клос, Кобза в його руках – духовно-чарівний інструмент, символ душі народної, божественного призначення – акцентовано підкреслює високодуховний стан. Козак Мамай – мислитель, який творить думу про Бога, велич військової справи, великих воїнів та мислителів землі рідної, ратні подвиги, перемоги та силу зброї. Він існує у системі образів, які допомагають йому вдосконалюватись. [див. Колос].

 

Святилище-обсерваторія на о. Хортиця, якому понад 4 тисячі років та подібні йому святилища доби бронзи з двома колами нагадують музичний інструмент бандуру чи кобзу. Тоді велике коло – це корпус інструменту, вівтар посеред великого кола можна порівняти з отвором на корпусі, гриф – з алеєю святилища, лади на ньому з перепонами (порогами), а головка – з малим колом. Закручена форма головки могла бути відображена і на малому колі святилища, яке збереглося у пошкодженому вигляді і складно читається.

 

 

Фіксатор струн на корпусі інструменту на одній із картин позначається символом голови тура, що співвідноситься з п'ятьма каменями-сузір'ями на південному вівтарі великого кола святилища.

 

Святилище зорієнтоване на сходження Сонця в день літнього сонцестояння. Саме туди обернена головка-равлик стародавнього святилища, це, швидше, Равлик-Павлик. Ім'я Павло перекладають з латині як "малий", і який вважається розумом христосівської віри.

 

А ось велике коло святилища має символізувати іншого христосівського святого Петра ("камінь"), який є опорою христосівської віри. Він вважав себе негідним умирати на хресті, як Христос, тому просив, щоб його розіп'яли стрімголов. У цьому випадку тіло людини утворює перевернутий, тобто сатанинський хрест, що відповідає нижньому світу. Вшановують обох апостолів разом 29 червня, що відповідає орієнтації святилища на схід Сонця під час літнього сонцестояння. [див. Пашник / Символіка].

 

 

Святилище-обсерваторія ІІІ-І тис. до н.д. на о. Хортиця у формі кобзи.

Археологічні розкопки. Деталі, яких не вистачає, є на подібних подвійних образах. [див. Пашник / Символіка].

 

На дереві часто відображають повішених стрімголов, що мало б символізувати заходження сонячного божества, як фалічного символу Батька-Неба до лона Матері-Землі стрімголов, де він тут голову і втрачає як і сім'я. Страчена голова слугує вже вогнищем в печі, а вогонь виступає зародком Сонця, що має зійти зранку чи окремі сонячні свята.

 

 

 

На картинах можна побачити, як Мамай свою шапку кладе на землю. Так як Сонце є фалічним символом Батька Сварога, то це може означати покров пресвятої Богородиці Матері-Землі. Обряд покриття відбувається на весіллі, коли молодий перший раз заходить до молодої у комору. Ось як описує це Хведір Вовк для обряду комори: "Скінчивши огляд та надягнувши на дівчину нову сорочку, одна з свах іде з комори, здіймає з молодого шапку та вдягає на молоду. Молода, не маючи на собі нічого, крім своєї сорочки та шапки молодого, чекає на нього в цьому костюмі. Тоді дружко та піддружий, взявши молодого за руки, урочисто ведуть його в комору до молодої." [Вовк, 282-283].

 

За іншим обрядом, що описаний Докією Гуменною, молодий сам кладе на молоду шапку, тобто покриває: "Молодий-князь на знак своєї влади над нею накладає їй на голову шапку. Молода три рази зриває її й кидає далеко до порога. Лише за четвертим разом вона дозволяє накласти на голову шапку. [Гумена, 159].

 

Бандура на підсвідомості виступає фалічним символом, гра на якій асоціюється зі статевим актом [див. Українські сороміцькі пісні, 9]. В іншому випадку бандурка ототожнюється з жіночими статевими органами, а козак виступає гравцем. Ось записи Івана Франка соромицької пісні:

 

… Їхав козак да з України,
Надибав дівчину з чорними гочима…
"Дай же ми, дівчино, на бандурку грати,
Маю слушний палець перебирати".
Дівчина єму та й позволила,
Бандурку дала, очі закрила. [Бандурка, 168-169].

 

 

На задньому плані картин видніються могили. Похід козака за нареченою до її двору ототожнюється із заходом до потойбічного світу. Тобто ми маємо козака-сонце, що заходить в світ мертвих (жіноче лоно), щоб здійснити обряд запліднення. Так і померла людина ототожнюється з насінням покладеним до лона Матері-Землі. Зазначимо, що мамаями називають надмогильні стели. Мамай грає на кобзі, оспівує минулі походи і загиблих товаришів, згадує славних предків.

 

 

Мамай-Сонце, зайшовши в потойбічний світ, перетвориться на нічне, потойбічне Сонце – Місяць. Можливо і його чуб символізує місячну косу. Своїм перетворенням він наблизиться до індуського Кришни (красний) – аватар Сонця-Вішни, що зійшов до людей. Чи того ж Шиви (сивий), що має вже ознаки руйнівника і пов'язаному з потойбіччям, тобто уособлює Місяць.

 

 

Шива з Тризубом і Місяцем у шапці

 

Мамай – це той, хто іде до Мами-Землі, до людей. А Папай має піднятися до Батька-Неба, тому він відображається на коні і з папахою на голові.

 

Державні символи України аналогічно до Козака Мамая позначають нижній світ Триглав – Сокіл, що падає, чи синьо-жовтий Прапор, що позначає Сонце-Вогонь в світових Водах. Це якраз і є символи держави, де після походу ви потрапляєте в захищену оселю, де перебуває дружина і діти, де можна відпочити і заграти. Грає Козак Мамай, грає наша душа отримуючи духовну насолоду і споглядання за Божим світом.

 

Література:

 

1. Бандурка: Українські сороміцькі пісні / Упоряд. М.Сулима. – К.: Дніпро, 201. – 280 с.

2. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7528 (2020). – 192 с.

3. Вовк X.К. Студії з української етнографії та антропології. — K.: Мистецтво, 1995. — 336 с.

4. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє: Розповідь про Трипілля. – Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1978. – 384 с.

5. Клос А.І. Архетипічні образи в системі вітчизняної військової підготовки / Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2007. – Вип. ХХІ. – 560 с. – https://svit.in.ua/stat/st33.htm.

6. Пашник С.Д. Перевтілення душі воїна / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Основа теорії військової справи та бойових мистецтв", м. Запоріжжя, 26-27 травня 2006 р. – Запоріжжя, 2006. – С. 47-53.

7. Пашник С.Д. Дуб – хортицьке Світове дерево / Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7528 (2020). – С. 80-88.

8. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на острові Хортиця / Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7528 (2020). – С. 27-43.

9. Серяков М. Л. Рождение Вселенной. Голубиная книга. – М.: Яуза, Эксмо, 2005. – 576 с.

10. Українські сороміцькі пісні / Упоряд., передмова М.М.Красикова. – Харків: Фоліо, 2003. – 287 с.

11. Яковенко Я.В. Таємниця Козака Мамая. – https://svit.in.ua/stat/st38.htm.

12. Яновський Ю. Чотири шаблі. – Харків: Фоліо, 2014. – 160 с.

 

червень 2020.

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу